Розділ 40

Лаура 

​Практикуючи свою нову силу понад тиждень, я геть забула про Гекту. Та сьогодні згадала свій страшний сон. Я не була певна, чи зможу вбити Мартіаса, проте вибору не залишалося. Декілька разів я бачила видіння про те, що роблять неповноцінні, — це, чесно кажучи, жахало. Їхня сила безмежна, але чому вони настільки могутні, я ніяк не могла збагнути...

​Я сиділа на підлозі в кімнаті й рукою гладила округлий живіт. За лічені тижні він помітно виріс — малюки розвивалися занадто швидко. Мене тривожило, чи не нашкодить їм ця нова сила, про яку ми нічого не знали. А ще лякало те, що вбивство змінить мене і я назавжди втрачу себе... На жаль, іншого виходу не було: або вся Гекатія опиниться в небезпеці, або я перестану бути лікарем і зраджу клятву Гіпократа .

Я довго розмірковувала, поки не згадала про закінчення відвару. Треба було йти до Марти, щоб завтра твердо стояти на ногах. Піднявшись, я вирушила на пошуки Кейра, але вдома його не виявилося. Вирішивши, що нічого страшного не станеться, якщо я прогуляюся лісом сама (сьогодні ще відносно безпечно, а завтра — останній день), я вийшла надвечір.

​Погода стояла неймовірна. Сонце яскраво світило, у лісі повівав прохолодний вітер, а птахи на гіллях завзято співали. Такого чарівного співу я ще ніколи не чула — здавалося, ніби цілий світ знає, що завтра може не настати. Або ж це я почала помічати кожну дрібницю... Раптом я зупинилася посеред стежки й зрозуміла, що заблукала. Невже через глибокі роздуми я звернула не туди?

Так, Лауро, без паніки, — сказала я собі. — Розслабся, відчуй запахи, знайди свій власний і повертайся назад».

​Щйно я розслабилася, як уловила сторонній аромат — пахнуло травами. Розплющивши очі, я злякано крикнула:

— Хто тут? Виходь, я знаю, що ти поруч!

​У кущах почувся шурхіт, і на стежку вийшла Гекта.

— Гекто? — здивовано видихнула я. — Це ти заплутала мені дорогу?

— Так, це я. Але ти швидко відчула мою присутність, непогано вчишся...

Вона опустила погляд на мій живіт і додала:

— Вітаю з поповненням.

— Дякую, — сухо відповіла я, а за секунду не витримала: — Чому ти вийшла на зв'язок тільки зараз, Гекто? Він — твій син! Відьми знають про неповноцінних набагато більше за вовків. Як ти могла залишити його одного?! І вибач за грубість, але якого біса ти взагалі його народила, якщо думала, що він буде нормальним?! Чим ти взагалі думала?! Через тебе вся Гекатія тепер у смертельній небезпеці!

​Вона дивилася на мене очима, повними сліз, а потім тихо промовила:

— Ти маєш рацію... Я не повинна була його народжувати і зв'язуватися з перевертнем. Але все так закрутилося... Я справді не думала, що він з'явиться на світ неповноцінним. Поки він був маленьким, я намагалася навчити його добру, та темна сутність усе одно брала своє...

​Я пильно вдивлялася в цю жінку. Я чудово розуміла її біль, адже незабаром і сама стану мамою, тремтячи від страху за майбутнє своїх дітей. Зм'якшивши тон, я підійшла ближче:

— Гекто, я розумію тебе. Та я ніяк не збагну, чому ти кинула його? Чому не намагалася утримати контроль чи допомогти? Ти обрала найпростіший шлях — втечу, і цим лише розпалила його лють. Ти сама зробила його монстром.

— Я знаю, що це моя провина, але тепер нічого не змінити...

— Ні, не можеш! — знову крикнула я. — Чи не хочеш?! Навіщо ти взагалі прийшла сюди, щоб сказати це мені?!

​Гекта не встигла відповісти: простір поруч тріснув, розкриваючи чорну воронку порталу, і перед нами виріс Мартіас.

​Він уважно подивився на матір:

— Ти анітрохи не змінилася, така ж, як у моєму сні... А я виріс, мамо, — хижо посміхнувся він, а потім перевів погляд на мене: — Ну що, Лауро, ти готова виконати свою обіцянку?

— Так, — упевнено випалила я, хоча всередині все стислося. — Готова. Я зроблю те, що обіцяла.

— Навіть якщо доведеться померти? — примружився він.

«Померти?..» — відлунням пронеслося в голові. Упевненість миттєво зникла. Якщо я загину, що буде з моїми дітьми? Ні, я не готова ризикувати ними!

​Мартіас помітив мій переляк.

— Що з тобою? Ти ж не боялася смерті... А зараз я відчуваю від тебе дивну енергію, — він опустив погляд на мій живіт. — Ти вагітна?

— Так... та я не знала про це, коли давала обіцянку, — мій голос тремтів, але я випрямила спину. — Мартіасе, давай спробуємо , я хочу допомогти тобі без кровопролиття...

​«Кейре, коханий, прости мені цей вибір... Я залишаю тебе самого, навіть без наших дітей...» — болюче промайнуло в думках

​Він стояв із широко розплющеними очима, не вірячи почутому. Повільно простягнувши руку, Мартіас обережно торкнувся мого живота. Я затамувала подих, боячись поворухнутися. За кілька хвилин він тихо вимовив:

— Я відчуваю два серцебиття... У тебе буде двійня?

— Так, їх двоє, — ледь чутно прошепотіла я.

​Мартіас відсахнувся, замовк на мить, а потім рішуче сказав:

— Я скасовую нашу угоду. І не чіпатиму нікого з тих, кого ти любиш. Іди додому і готуйся до появи малюків.

— А що буде з тобою? Куди ти підеш? — розгублено запитала я.

— Це вже неважливо. Я повернуся туди, де був завжди... Лауро, мені надто важко відпускати тебе, тому прошу: йди, не змушуй мене передумати.

​Серце розривалося навпіл. Одна моя частина готова була тікати щодуху, але інша кричала, що не можна кидати його наодинці з власним прокляттям.

— Мартіасе, я розумію тебе... Ти зовсім не такий, як інші неповноцінні, ти не монстр! Ходімо зі мною до нашої зграї, ми допоможемо тобі!

— Ти помиляєшся! — закричав він так, що затріпотіло листя на деревах. — Я чудовисько! Тікай від мене якомога далі! Чорт забирай, я сам не розумію чому, але поруч із тобою я змінююся... Ти робиш зі мною щось неможливе, тому залиш мене в спокої!

— Стійте! — раптом пронизливо закричала Гекта, роблячи крок уперед. — Ви обоє повинні дещо дізнатися, перш ніж приймати рішення. Слухайте мене...