Розділ 35

Мартіас

Пройшло вже два тижні, як вона дала мені обіцянку, яку не збирається виконувати. Навіщо взагалі вона це зробила? Я дав їй можливість піти — просто піти, і на цьому ми б усе закінчили... Та тепер у мене немає вибору, я не зможу пробачити їй те, що вона зробила.

​Та чи зможу я її вбити? Тільки від однієї думки про її смерть мною почало трусити. Але чому, Мартіасе? Що з тобою коїться? Невже ця жінка опоїла тебе чарами? Раніше тебе нічого не зупиняло — ти йшов до своєї мети, навіть якщо потрібно було вбити всіх. А тепер не можеш вбити одне кляте стерво...

​Я вирішив нагадати їй про те, що вона мені пообіцяла. Та як це зробити? Довго не думаючи, мені прийшла ідея закляття на сон: я надішлю їй сон, такий, що вона прокинеться від жаху. Я попереджу її, що не можна жартувати зі мною, отже — в цьому сні я вб'ю її.

Та потім я згадав, що вона не боїться власної смерті, і це її не налякає. Тоді я вб'ю всіх — Кейру, Рейнера і всіх, кого вона любить, а її змушу дивитися на це... Закляття було зроблено, і сьогодні вночі Лаура точно солодко не поспить.

​Вперше в житті мені приснився інший сон. Рейнер приходив до мене із перерізаним горлом — саме так я вбив його у Лауриному сні — і раз за разом повторював одні й ті самі слова: «Брате, за що ти з нами так, ми ж пов'язані кров'ю…».

​Я не міг спати і взагалі не розумів, про що цей сон і який я йому брат. Спершу Лаура пробралась до моєї голови, а тепер ще й Рейнер... Та хто ці двоє такі? Але це дивне відчуття мене не покидало — щось було не так.

​Я підвівся з ліжка, моє тіло все ще горіло, я навіть відчув запах крові. Тремтячими руками я потягнувся за водою, а слова все ще гуділи в голові: «Брате, ми пов'язані кров'ю». Можливо, це був просто сон, але чому він мені наснився? Я відчував, що щось тут не так. А можливо, це Лаура за допомогою відьми надіслала мені цей сон, вирішила так мене обдурити, придумати, що ми пов'язані?..

​Я дав їй ще два тижні — якщо вона не виконає те, що обіцяла, то я вб'ю всіх, і мене не налякати такими казками. Це неможливо, щоб він був моїм братом. Неможливо.

​Заспокоївшись, я знову пішов спати, та Рейнер приходив до мене знову і знову, не давав мені спокою.

— Та здохніть ви всі! — закричав я розлючено. — Дайте мені спокій, ми не сім'я і ніколи не будемо!..

​Це ілюзія, обман. Але десь усередині щось відгукувалося: а якщо це правда? Це б багато чого пояснило...

​До самого ранку я так і не заснув. Голова боліла, і це дивне відчуття від тих слів не покидало мене. Можливо, мені варто перевірити? А якщо і справді є кровний зв'язок? А якщо так, то що тоді — я прийду до них і скажу, що ми родина? Та вони ж не приймуть мене. Я — монстр, мене навіть власна мати покинула. Я не можу мати сім'ю, такі, як я, живуть наодинці все своє життя. Я приношу страх іншим, тому що я чудовисько, і не забувай, хто ти такий! Тож просто йди до своєї мети — ти й так занадто м'який із цим дівчиськом, занадто м'який. Тобі потрібно зібратися з думками і не ставати м'яким... Та що зі мною, чорт забирай, таке?!