Розділ 34

Лаура

Дядько залишив мене на одинці з моїми думками. Новина про вагітність налякала мене. Ми з Кейром не розмовляємо. Що буде, якщо він не захоче більше бути зі мною? Що я тоді робитиму? Невже моя дитина ростиме, як і я, без батька? Ці думки лякали мене. Так, я знаю, дядько не покине мене, він допоможе мені виховати дитину, та чи маю я право залишати на нього такий тягар? Відколи ми з ним познайомилися, я постійно користуюся ним, мені незручно. Думаю, із моєю появою життя дядька змінилося і не в кращу сторону. Він у мене такий добрий і чуйний, чому Богиня не дала йому пари? Не віриться, що він на це не заслуговує.

Я повернулася у свою кімнату, мої думки не давали мені спокою. А що, якщо дядько битиме Кейра, або, ще гірше, він вб’є його? А що буде, якщо все виявиться навпаки? Що я тоді буду робити? Моя уява вимальовувала одну картину за іншою, і завжди хтось один помирав. Що я накоїла і чому це в мене такі дивні думки? Що зі мною коїться? Я ніколи не була такою чуйною, як тепер. Сльози почали котитися з моїх очей наче град. Я поклала руку на свій живіт, прислухавшись, відчула слабке серцебиття. І тут я все зрозуміла.

​— Так, це ти змінюєш мій настрій, а я й не подумала, — я тихо сказала. — Не бійся, Мама і Тато люблять тебе, тому не переживай. Ми обов’язково помиримось, це була тільки маленька сварка, і я впевнена, що не перша. Та це не страшно, тому рости, моє дитятко, набирайся сил, я дуже сильно чекаю на тебе.

Я навіть не помітила, як заснула. Мені приснилося, що Кейр тут, зі мною, міцно спить і обіймає мене. Від нього пахло алкоголем і тютюном, на диво, та мені подобається цей запах, від цього мені було так тепло й приємно. Я не хочу прокидатися, нехай цей сон не закінчується ще декілька хвилин. Я так скучаю, навіть і не думала, що мені буде так важко без нього. Я повернулася до нього і уві сні обійняла його.

​Та невдовзі я відчула втому, запаморочення і нудоту. Подумки я благала: «Дай мені ще декілька хвилин для відпочинку», та мій організм не слухав мене. Я пулею підірвалася з ліжка і побігла до вбиральні. Я навіть не почула, як хтось увійшов. Піднявши голову, мої очі округлилися. Я вщипнула себе.

​— Це сон? — вголос сказала я. — Тебе ж насправді тут немає.

Він посміхнувся мені, а потім сказав:

— Ні, люба, це не сон, я тут, із тобою і нашим малюком, все буде добре.

​Кейр підійшов до мене, взяв на руки, допоміг вмити обличчя і відніс на постіль.

— Де твій відвар, що для тебе приготувала Марта? Сподіваюся, він допомагає.

​— Він у комоді, — тихо відповіла я, — але я забула приготувати кружку, зараз принесу.

​Я вже хотіла піднятись на ноги, та Кейр зупинив мене.

— Я сам принесу, а ти відпочивай і чекай на мене.

​Він вилетів за двері пулею. Я не вірила в те, що бачила: Кейр навіть не злиться на мене? Що з ним трапилося? Від побаченого я почала плакати, сльози знову градом покотилися з моїх очей. Кейр повернувся, підійшов до мене, він не розумів, чому я плачу.

​— Лауро, що з тобою? Тобі боляче? Ходімо, я віднесу тебе до Марти.

​— Не потрібно, — крізь сльози сказала я, — мені не боляче, просто я постійно хочу плакати.

​— Це через мене? — сказав Кейр. — Ти все ще злишся на мене? Пробач мені, будь ласка, пробач, я не повинен був тебе залишати так надовго.

​— Я не злюсь на тебе, я просто хочу плакати.

​Кейр дивився на мене від подиву, підняв одну брову догори і не знав, що сказати. Він зовсім не розумів, що зі мною коїться. Від побаченої картини я почала сміятись. Крізь сміх я намагалася йому все пояснити:

— Недавні зміни в моєму тілі викликають у мене таку реакцію: я то плачу, то сміюсь.

Та він все одно не розумів, про що я, я ще більше заплутала його. Тепер він перелякано дивився на мене.

​— Та не лякайся ти, це від вагітності, в мене зміна настрою, це нормально, тому звикай.

​Він ще обдумував усе, що я сказала, а потім почав сміятись.

— Ох, Лауро, ну й налякала ти мене. Я ще довго буду звикати до твоїх змін. Ось, тримай, випий настій.

​Хоч настій був і гіркуватий, але він допомагав. Кейр уважно дивився, щоб я все випила. Навіть перевірив дно кружки.

​— Тобі вже стало краще? — дивився він на мене.

​— Так, настій чудово допомагає. Зі мною все добре, вагітність — не хвороба.

​— Та ти не бачила себе: бліда, схудла за два тижні, ти виглядаєш так, ніби помираєш. Йди сюди, дай руку.

​Я поклала його величезну руку собі на живіт. Він не розумів, що я роблю, я тихо сказала:

— Просто послухай уважно.

​Він навіть не дихав, а потім на його обличчі засяяла посмішка.

— Я чую! Це ж серцебиття. Невже і справді маленьке життя в тобі? Це диво.

​— Ти маєш рацію, це справді диво.

​У двері постукали, а потім відчинилися. Рейнер від подиву застиг.

— Ой, я не хотів вам заважати, вибачте, я й забув, що ти, Кейре, тут. Їжа вже на столі.

​Ми піднялися на ноги і спустилися вниз. Від подиву я закричала:

— Дядьку, а чого так багато їжі? В нас будуть гості?

​— Ні, це для тебе. Я не знав, що ти захочеш, тому попросив приготувати побільше.

​— Та тут не просто побільше, тут їжі на цілу армію!

​А потім я знову почала плакати. Рейнер не розумів, що не так.

​— Кейре, ти знову образив її, чи не так? Ти ж знаєш, що їй тепер не можна нервувати.

​— Дядьку, це не він, це все від вагітності. Не звертай на мене уваги, я постійно хочу плакати.

​Рейнер дивився на мене, а потім засміявся:

— Ну, до цього я буду довго звикати.

​Ми всі почали голосно сміятись. Я була неймовірно голодною, я їла все, що бачила. Кейр здивовано дивився на мене, але нічого не казав. Вони сиділи і чекали, поки я доїм.

​Увечері ми повернулися додому. Інесса бігала будинком, наче скажена. Помітивши мене, вона прибігла, міцно обняла:

— Дівчинко моя, ти так схудла! Подивись на себе — одні кістки. Тобі що, їсти не давали? Ходімо, я нагодую тебе, люба, ходімо.

​— Та я не голодна, ми поїли перед дорогою, але із кухні щось так солодко пахло. Принюхавшись, в мене аж слюнка потекла. А що це так смачно пахне?