Розділ 27

Лаура

​Прокинувшись у ліжку, я побачила, що Мартіас щось готує. Він виглядав уже набагато краще. Я встала і підійшла до нього:

— Привіт, ти що тут робиш? Тобі ще потрібно відпочити.

​Він дивився на мене своїми блакитними очима, а потім сказав:

— Чому ти не втекла? Чому не залишила мене там помирати?

​— Тому що я не могла цього зробити. Хотіла втекти, залишити тебе, та не змогла. Я не знаю, що з тобою трапилося, та я не звір, щоб залишити тебе...

​— Так, ти не монстр, але я саме такий, тому ти повинна була тікати якомога далі, поки в тебе був шанс.

​Я засміялась:

— Чому ти впевнений, що ти звір? Ти врятував мене, я пам'ятаю, що зробила, і це була смертельна рана. Мартіасе, ти не звір, ти сам загнав себе в цю клітку... Я знаю, про що говорю, я бачила твоє життя, я бачила тебе маленького і як вона покинула тебе, я бачила все, що було з тобою, і тому не засуджую.

​— Як ти могла це бачити? Як?!

— У моїх снах.

— Що, у снах? Знаєш, я теж бачив сни про тебе та думав, що це тільки сон... Знаєш що? Поїж і йди, я поверну тебе додому.

​— Що ти сказав? Повернеш? А як же твоя справа? Скажи, що тобі потрібно...

— Ні, ти цього ніколи не зробиш, ніколи. А я не хочу більше тебе змушувати.

— Хто тобі сказав, що ти змушуєш мене? Невже ти готовий здатися тепер, коли вже так багато пройшов? Ти просто мені розповіж, що тобі потрібно, а я послухаю і подумаю. Якщо ні, то я можу просто тепер піти геть, і ми більше ніколи не побачимось.

​Мартіас довго дивився на мене, але так нічого й не сказав. Я вже готова була йти геть, та він почав розповідати, навіщо я йому.

​— Майже десять років тому я прочитав одне пророцтво. Воно було про мене: я і не вовк, і не відьмак, у мені дві сили переплітаються, але ні однією я повноцінно не володію. Таких, як я, називають неповноцінними. Хоч ми й сильні, та я не можу перевтілитись у вовка або чути його голос, і не можу бути відьмаком... Але справа не тільки в цьому: дві сили, несумісні за своєю природою, протікають через моє тіло, і за це потрібно платити. Я відчуваю постійний біль, інколи здається, що всі мої кістки хтось ламає одну за одною. Тому я шукав рішення, аж поки не знайшов пророцтво, що магія білого вовка зможе вилікувати неповноцінного... Саме тому я викрав тебе...

— І чого ти чекав? Якщо моя магія допоможе, чому ти цього не зробив і не відпустив мене?

— Для цього потрібна відьма. І не будь-яка, а найсильніша.

​Я побіліла від почутого:

— Ти хочеш сказати, тобі потрібна Гекта? Але вона ж...

​Мартіас подивився на мене, а потім запитав:

— Що вона? Що ти хотіла сказати?

— Вона твоя мати... Я бачила це уві сні...

​Він зблід:

— Ти і дійсно це бачила? Так, вона моя мати. І вона ховається від мене, напевно, боїться, що я вб'ю її... Весь цей час, що ти була тут, я шукав її, та не можу знайти.

​— І не знайдеш, вона добре вміє ховатись від усіх. Але я можу спробувати знайти її. Якщо вона мене вислухає, можливо, і допоможе...

— Ти хочеш сказати, що допоможеш мені?

​— Для початку нам потрібно знайти її. Якщо це і справді можливо, то вона скаже нам це. Можливо, саме тому вона допомогла мені? Я все думала, чому вона зробила це... Можливо, саме через тебе...

​— Про що ти говориш? Вона покинула мене і більше не повернулась! І для чого їй допомагати мені тепер? Вона хотіла, щоб я помер, і надіялась на це...

​— Ти не можеш цього знати! Послухай, я бачила її біль, коли вона залишала тебе, вона любила тебе, це я можу сказати точно... Тому ти не маєш права так думати до того часу, поки не почуєш її історію. Невже ти не шукав її, невже не мріяв поговорити із нею?

​Та він мовчав. Але в його погляді я бачила біль ще того маленького хлопчика.

​— Отже, — продовжувала я, — для початку поверни мене додому. Думаю, Кейр і дядько шукають мене, я повинна заспокоїти їх. Як тільки я повернуся, то розпочну шукати Гекту, а потім ми повинні якось зв'язатися з тобою. Як нам це зробити?..

​— Ніяк, я сам прийду.

— Як це так? Як ти зрозумієш, що прийшов час...?

— Зрозумію, за це не переживай. Отже, ти хочеш повернутись додому?

​— Так, Мартіасе, хочу. Вони переживають за мене і шукають мене, я повинна повернутись. Я даю тобі слово: якщо я можу тобі дійсно допомогти, то я це зроблю... Просто довірся мені, а тепер відпусти мене.

​Мартіас підійшов до мене, його погляд потемнів:

— Я відпущу тебе, та знай: не смій брехати мені. Якщо ти збрехала для того, щоб піти, то це неправильне рішення, я вб'ю тебе, якщо ти не виконаєш свою обіцянку.

Я стояла на місці і дивилась йому прямо у вічі:

— Я виконаю те, що обіцяла, а тепер відпусти мене.

​Він більше нічого не сказав.

Портал відчинився прямо посеред кімнати, я, не роздумуючи, увійшла в нього...