Розділл 24

Лаура

​Після бою в будинку Ігната мені було важко і огидно. Я ніколи не була такою, і це відчуття викликало в мене не повагу, а відразу. Невже я повинна бути жорстокою, щоб у мені бачили не слабку дівчину, а справжнього перевертня? Мені було важко йти наперекір собі — це був мій внутрішній бій, і я не знала, чи зможу виграти його, чи з часом перетворюся на чудовисько. Моя пам'ять постійно підсовувала уривки тієї ночі, і від того ставало нестерпно боляче. Я вже кілька разів приймала ванну, але все одно відчувала себе брудною. Запах крові переслідував мене всюди.

Я сиділа на підлозі, закривши обличчя руками. Що мені робити? Як вижити в цьому жорстокому світі, якщо я зовсім не така, як вони? Не знаю, скільки часу минуло, але піднятися було важко — тіло затекло, а ноги здавалися гумовими. Незважаючи на біль, я встала, і завдяки регенерації відчуття пройшли майже миттєво. Я вирішила зайняти себе чимось, тому єдине, що спало на думку — тренування.

​Вибігши з будинку, я попрямувала до тренувального поля. Кейр і дядько поїхали у справах. Кейр хотів, щоб я їхала з ними, але я відмовилася. Ми тоді гаряче сперечалися, і тепер, коли він побачив, що я можу бути корисною, йому було важко змиритися з моєю впертістю.

У лісі я раптом відчула, що хтось іде слідом. Спочатку запанікувала і готова була бігти, але змусила себе заспокоїтися і продовжити дорогу. Зайшовши в гущавину, я вирішила влаштувати пастку: причаїлася за великим камінням. Я насторожено чекала, але ворог перехитрив мене — я відчула його присутність за спиною. Повернувшись, я щосили вдарила, але ворог був надто швидким. Я влучила в камінь, який від удару розколовся. Руку пронизав різкий біль, проте я не зважала на це і знову приготувалася до атаки. Ворог знову виявився швидшим — мене схопили за руку, а коли я замахнулася іншою, її теж перехопили.

​Я підняла очі і побачила його.

— Мартіасе? Це ти? Навіщо ти стежиш за мною?

— Пробач, я не хотів тебе налякати, — відповів він. — Але в тебе й удари, скажу тобі! Я боявся, що на тебе знову хтось нападе, тому вирішив простежити.

​— І хто на мене тут нападе? Не думаю, що хтось наважиться. Більше не роби так, чуєш? Але як ти зміг? Як ти рухаєшся так швидко? Я вперше таке бачу.

​— Це довгі тренування, які зайняли не один рік, — сказав він. — Хочеш, я навчу й тебе? У тебе вже є швидкість і велика сила, потрібні тільки знання.

​— Справді? Ти будеш мене навчати? — я була в захваті. — Дякую тобі! Ти навіть не уявляєш, як я рада! Ходімо швидше на поле!

Тренування було довгим. Мартіас виявився чудовим учителем: він пояснював усе детально і якісно — концентрація на звуках, вміння прислухатися до світу. Цього мене ніхто раніше не вчив, і це дало мені можливість стати ще швидшою. Цілий день пролетів як одна година, і наприкінці я нарешті змогла показати гарний результат, навіть перевтілення стало швидшим.

​Радісні, ми вирушили додому. На подвір'ї ми розійшлися. Повернувшись у кімнату, я почала думати: можливо, я помилялася щодо нього? Він здавався хорошою людиною. А що, як він тут без злих намірів?

Коли Кейр і дядько повернулися, я вибігла на вулицю, щоб розповісти їм про успішний день. Мартіас теж був на подвір'ї.

— Мартіасе, ходімо зі мною, розповімо про сьогоднішнє! — вигукнула я.

​І в цей момент він відкрив портал і щосили штовхнув мене в нього...