Розділ 22

Кейр

​Лаура змінилася, і це відчувалося не лише енергетично — змінилася її поведінка. Я лежав у саду, дивився на зорі й раз у раз згадував бій у будинку Ігната. Лаура нападала на ворогів так кровожерливо... Вони падали до її ніг один за одним, благали про пощаду, та вона їх не чула. Хто вона тепер? Я не впізнаю свою дівчинку. Невже тепер вона такою і залишиться?

​Що мені робити і як її повернути? Що змусило її стати такою? Дівчина, яка так вірила в життя і поважала його, стала зовсім іншою. Так, вона не вбила їх, але думаю, смерть була б для них кращим вибором: їхні тіла були майже бездиханні, а вона все не зупинялася... Я звик убивати, та бачити її такою — це зовсім інше. Я не знаю, що вона тепер відчуває.

Ігнат тепер у зграї. Як це нам обернеться? Ми досі не знаємо, хто це дитя — Ігнат нічого толкового не розповів, лише сказав, що нам потрібно знайти його маму. Я навіть не уявляю, яка відьма може мати таку силу. Але Лаура... вона щось приховує від мене, я це відчуваю. Хоч би як я її питав, вона не хоче нічого розповідати. Я не знаю, що коїться в неї в голові. Та найбільше мене дратує те, що тепер вони з Мартіасом — як єдине ціле. Він тренує її, їм весело, вона сміється з ним так, як я ніколи не бачив. Найгірше — їхній зв'язок. Я відчуваю, що вона підживлюється його силою. Не знаю, як це пояснити, але я це відчуваю. А що, як між ними не тільки дружба, а щось більше? Що буде тоді зі мною і чи зможу я це пережити?

Наш світ перевернувся, ми майже стали чужими один для одного. Я дивився на зорі й питав у них, що робити, як виплутатися з цієї історії, як повернути її... Моє серце розривалося, мені було так боляче.

​Мої думки перервав Рейнер. Він сів біля мене і довго мовчав, перш ніж зміг вичавити із себе хоч слово:

— Друже... Ми не були такими до появи Лаури. Бачу, тобі тепер важко, та я прошу тебе: довірся їй. Думаю, у неї є план, але вона не хоче нам розповідати. Давай просто довіримося їй.

​— Ти думаєш, що вона дійсно щось придумала? — запитав я. — Не знаю, Рейнере... Подумай сам: вона дивна, і я думаю, що вона хоче покинути мене. Ти бачив її з Мартіасом? Вони щасливі, а зі мною вона майже не розмовляє. Що мені робити? Я чекаю, коли вона повернеться, а вона тільки йде все далі й далі від мене. А ти відчув їхній зв'язок? Між ними щось є, щось на іншому рівні...

​— Так, я відчув їхній зв'язок, — відповів Рейнер. — І не тільки це. Як і ти, я відчув його силу в собі. Поруч із ним я відчуваю неймовірну міць. Думаю, цей зв'язок між нами трьома, і саме тому я шукаю, хто його рідні й чому це відбувається.

​— Що ти сказав? — я піднявся з трави. — Ти теж відчуваєш його силу в собі? Але як це можливо? Що це таке і чому цей зв'язок між вами?

​— Я не знаю. Та це ще не все, — продовжив Рейнер. — Я відчуваю не лише його силу в собі, а й силу Лаури. Відколи вона контролює себе, поруч із нею я стаю сильнішим. Тому прошу тебе: не вбивай цього хлопця. Я хочу зрозуміти, чому між нами такий зв'язок, хочу дізнатися, хто він такий.

​— Тобто ти відчуваєш їхню силу в собі? Як таке можливо? Що, якщо Мартіас — ваш далекий родич? Ти це перевіряєш? Ти їй про це розповідав? Може, тому вона так близька з ним?

​— Ні, я їй нічого не сказав. Але ти маєш рацію, це кровний зв'язок між нами. Тому заспокойся: вона твоя і буде твоєю назавжди. Ви ж створені одне для одного, ваші життя поєднала сама Місячна Богиня, і цього не змінити. Та прошу тебе, Кейре, дай їй час, щоб вона розібралася з цим усім сама. Вона не виросла тут, і цей світ, і її сила — для неї щось хиже і нове. Ти повинен підтримати її. Ти вже не молодий і ти розумний, тому подумай над моїми словами.

Після цього Рейнер встав і пішов, а я знову залишився наодинці. Та його слова залишили слід у моїй голові. А що, як він має рацію, і вони дійсно сім'я? Якщо так, то пазл складається: саме тому він врятував її й тепер так допомагає. З цим полегшенням я повернувся в нашу кімнату.