Розділ 19

Кейр

​Від того дня, як Лауру заманили в пастку, я не давав собі спокою. Моя лють змішувалася з палким бажанням помститися і дати Лаурі життя, на яке вона заслуговує. Чому саме їй дісталася ця величезна сила? Невже вона мала замало випробувань? Я так мріяв, щоб вона отримала силу, а тепер злюся, що вона в неї є... Так, я знаю, що це несправедливо, і не маю права так думати, адже вона не скаржиться, не боїться. Вона витримує все як гідний лідер, як альфа. Можливо, вона і повинна бути на моєму місці?

Я знову ледь не втратив її. Від першого дня нашого знайомства вона завжди в небезпеці, завжди стоїть на порозі смерті... Але цього разу я повинен захистити її — моя Лаура найцінніше, що я маю. Із думок мене вирвав голос Рейнера:

​— Ти про що там мрієш? — спитав він.

​— Та ні, я просто задумався. Якось дивно все склалося, не думаєш?

​— Та не просто дивно, а просто жалюгідно, я навіть так скажу. З нами, Кейре, граються, а ми дозволяємо це робити. І те, що ми так сильно опікуємося Лаурою, лише ставить її в небезпеку. Ми повинні прийняти те, що вона не така, як усі, і вона повинна вчитися бути солдатом.

​— Та я це знаю, — відповів я. — Але, Рейнере, що якщо вона сама цього не захоче? Ми не можемо її змушувати. Ми з тобою звикли до такого життя: я альфа вже більше ніж п'ятдесят років, а ти ще довше... А вона ще молода, їй тільки тридцять три. Майже все життя вона прожила як людина, а не як перевертень. Ти сам був у світі людей і бачив, що там інше життя й інші закони. Я не хочу ранити її, зрозумій мене.

— Розумію, друже, — сказав Рейнер, підливаючи мені віскі. — Але ні в нас, ні в неї немає вибору. Лаура — розумна дівчина, вона вислухає нас і все зрозуміє.

​— Навіть і не знаю, можливо ти маєш ра... — я не встиг закінчити, як двері відчинилися.

​Лаура сміливо і гордо увійшла до кабінету. Щось змінилося в ній, але я не міг зрозуміти, що саме. Її дика енергія і сила відчувалися так гостро — я вперше відчув це настільки сильно. Вона подивилася на мене, і я зрозумів без слів: мені не потрібно ні про що питати, вона вже все вирішила для себе. Вона одна проти всіх, і її ніхто не зупинить і не відмовить. Єдине, що я можу зробити — це підтримати її, адже саме цього вона прагне.

Її розмова не була м'якою — можливо, через злість на мене, а можливо, через те, що вона пережила наодинці. Моя дівчинка стала сильним вовком, і я пишався нею. Тепер, коли вона чітко пояснила ситуацію і поставила перед собою ціль, її ніхто не зможе подолати. Після розмови вона так само велично залишила нас із Рейнером.

​Ми залишилися наодинці зі своїми думками. Після довгого мовчання Рейнер нарешті заговорив:

— Що це таке було? Ти теж це відчув, чи тільки я один?

​— Ні, я також відчув. Як тільки вона увійшла... вона змінюється, і це сталося швидше, ніж я думав. Бідне дитя. Життя занадто жорстоке до неї. Якби не її батько, яким було б її життя?

​— Рейнере, ти вже не зміниш того, що було, тому не картає себе. Ігнат забрав і в тебе багато...

​— Ні, Кейре, не багато. Він забрав у мене моє життя... ціле життя.

Ми з Рейнером ще довго сиділи. Віскі дало нам трохи свободи, і наші думки звільнилися від усього, хоч ненадовго. Ці хвилини розслаблення нам були потрібні. Рейнер пішов у свою кімнату — завтра ми обдумаємо план дій, і він повернеться до своєї зграї.

​А я довго намагався повернутися до нашої кімнати, але вагався. А якщо вона не захоче, щоб я був з нею? А якщо прожене? Я стояв перед дверима, не знаючи, чи входити, чи дати їй час для відпочинку.

Але двері самі відчинилися. Лаура стояла в тонкій піжамі і дивилася на мене.

— Чого не заходиш? — тихо спитала вона.

​— Я не знаю... Боюсь, що не захочеш мене бачити, що відштовхнеш, проженеш... Я не хочу чути ці слова від тебе, тільки не від тебе.

​Вона взяла мене за руку, ніжно обійняла, а потім прошептала:

— Я можу прогнати будь-кого, але не тебе. Ти все моє життя, Кейре. Я так сильно люблю тебе.

Від цих слів я міцно обійняв її, а потім відповів:

— Дівчинко моя, я дуже сильно люблю тебе. І з цим я забуваю, що ти в мене розумна, сильна... Ти неймовірна, і я захоплююсь тобою. Пробач мені, я такий ідіот. Пробач за все, що я зробив.

​Вона подивилася мені у вічі, а потім ніжно поцілувала. Я все зрозумів без слів.