Розділ 16

​Лаура

​Я відкрила очі, та почувалася якось дивно. Щось тут було не так: якась чужорідна сила вирувала в мені, і я відчувала, що вона не моя. Звідки це могло взятися? Я не могла зрозуміти. З моїх думок мене вирвав Кейр. Він лагідно взяв мене за руку, а потім запитав:

— Люба моя, з тобою все гаразд?

— Так, — похитала головою, — я в порядку, не переживай.

— Пробач мені, благаю, пробач! Я не повинен був залишати тебе одну.

​— Кейре, ти ні в чому не винен, ти ж не знав про напад.

​Він похмуро подивився на мене, і я все зрозуміла.

— О ні, Кейре, не кажи, що ти знав про напад! Чому ти так зробив? Це що, іще одне твоє тренування? — перейшла я на крик.

​— Ні, це не тренування. Так, ми знали про напад, та ми не хотіли, щоб усе було так. У нас була інформація, що вони будуть на кордоні. Я не хотів тебе брати, не хотів... Я думав, що так ти будеш у безпеці, але інформація була невірна.

​— Ти обманув мене! Мені боляче від того, що ти не віриш мені. Навіть на полі бою я не відчувала такого сильного болю.

​Кейр хотів обійняти мене, та я різко сказала:

— Не чіпай мене, дай мені час... А тепер не підходь до мене, чуєш?

​Він нічого не сказав, просто тихо відійшов. Я намагалася не плакати, та сльози самі почали котитися наче град.

Дядько хотів підійти до мене, та я крізь сльози грізно сказала:

— О ні, Рейнере, ти теж не підходь! Ти був з ним заодно. Моє життя було в небезпеці, та ви все вирішили за мене... Все!

Я важко піднялася на ноги і вийшла з кімнати.

У мене не було сил, та я зібралася з духом і дійшла до нашої кімнати. Затрималася біля дверей: хотіла замкнути їх на ключ, та вирішила цього не робити — що для Кейра замок? Його це не зупинить. Тому я просто пішла і лягла в ліжко. Моя лють ще не пройшла, і мені цікаво: що ще вони від мене приховують? Я відчула, як сили покидають мене...

​Кейр

​Ми з Рейнером стояли і дивилися один на одного: від подиву не могли сказати жодного слова. Кілька хвилин повної тиші, а потім Рейнер сказав:

— Ти повинен піти і перевірити, як вона там.

— Рейнере, вона зла на мене, тому краще йди ти. Тим паче, характер у неї твій, ти ж її дядько, і вона на тебе схожа...

— Тому я тобі й кажу, що ти, Кейре, маєш іти за нею, мене вона не буде слухати...

​Ми почали сперечатися, перекладаючи відповідальність один на одного. Та потім нас хтось перебив:

— Я думаю, вам обом не варто її чіпати зараз, дайте їй охолонути.

​Ми з Рейнером подивилися один на одного — ми й забули про нього. Я подивився на блондина, а потім запитав:

— А ти хто такий взагалі? І навіщо ти її врятував? Не хочеш усе пояснити?

​Блондин на секунду змінив вираз обличчя, а потім відповів:

— Моє ім'я Мартіас. Я просто побачив, що дівчина в небезпеці, от і вирішив допомогти. Чи ви проти того, що я допоміг?

— Ні, не проти, — прогарчав я.

Було в ньому щось дивне, та я не розумів, що саме.

— Із якої ти зграї?

— Я вовк-одинак, — відповів він.

— Що? — перебив нас Рейнер. — Вовк-одинак? Як таке взагалі можливо? А твої рідні батьки? Вони теж не зі зграї?

— Я не знаю, — відповів Мартіас. — Мене покинули, коли я був ще маленький, я їх не пам'ятаю.

— А як ти опинився тут, на цій території?

— Я ж кажу: я одинак, де хочу, там і гуляю. І я не знав, що це ваша територія, це просто випадковість, що я опинився в потрібний час і в потрібному місці. Це все, я відповів на всі ваші запитання. Або хочете ще щось спитати?

— Поки що так. Можеш відпочивати тут, ця кімната влаштує тебе.

— Мені все одно, де спати, — холодно відповів він.

Ми з Рейнером вийшли з кімнати.

— Ходімо в кабінет, — тихо сказав я, — є розмова.

​Рейнер без слів пішов за мною слідом. Як тільки ми увійшли, він сказав:

— Я не вірю цьому ідіотові, не вірю. Він дуже дивний. Навіщо ти залишив його в будинку?

— А що ти пропонуєш мені зробити? Вбити його, щоб Лаура ще більше ненавиділа нас? Вона буде питати про нього, от побачиш. Нехай вилікується і провалює звідси — це все, що я можу йому дати за те, що він її врятував.

​— Мені, Рейнере, цікаво ось що: хто вбив усіх найманців — Лаура чи він? Хто з цих двох має таку силу? І я дещо відчув... щось дивне.

​— Що ти відчув? — Рейнер склав руки на груди.

​— Зв'язок між ним і Лаурою. Не знаю, як це пояснити, та вони пов'язані, але не знаю чим, і мені це не до вподоби. Він повинен піти якнайшвидше.

​— Так, добре. Із ним ми вирішимо завтра, що будемо робити. А от той, хто справді небезпечний — як нам знайти того в масці? Він почав діяти і ледь не вбив її. Що буде далі? Ми так і будемо сидіти й чекати на новий напад?

​— Ні, не будемо. Ми підемо до Ігната і виб'ємо з цього гівнюка все.