Розділ 11

Лаура

Із самого ранку Кейр знову розбудив мене на тренування. Цього разу я вже не сперечалася й нічого не казала — мовчки одяглася в щось спортивне, і ми пішли на поле. День, як завжди, починався з виснажливої пробіжки. Ми бігли довго, та сьогодні, на мій подив, я почувалася неймовірно бадьорою та сповненою сил. Моя нічна пристрасть із Кейром та розмова з вовчицею дали свій результат — вона нарешті почала виходити зі мною на контакт. Хоча, щиро кажучи, бували моменти, коли краще б вона просто замовкла.

Цікаво, у Кейра так само? Мені досі здається, що іноді вона поводиться наче якийсь паразит у моїй голові, адже чує кожну, навіть найменшу мою думку. Це так незвично для мене... Тепер усі мої особисті кордони повністю порушені, і в моєму розумі більше немає жодних таємниць.

Сьогодні я не намагалася змагатися з Кейром чи щось комусь довести. Я просто впевнено бігла пліч-о-пліч із нашою зграєю.

Після довгої та виснажливої пробіжки, не маючи жодного права на відпочинок, ми одразу перейшли до наступного завдання, яке нам дав Кейр. На мене знову один за одним нападали воїни зі зграї, а моїм головним завданням було виставляти блоки. Я вже внутрішньо приготувалася до найгіршого — думала, що знову, як і вчора, діставатиму удар за ударом і збиратиму тілом пил

.Проте, на мій щирий подив, цього разу все було зовсім інакше. Я впевнено блокувала майже кожен випад! Усе відбувалося саме так, як і казав Кейр: моє тіло самотужки, випереджаючи думки, реагувало на будь-який замах. Та що там реагувало — я буквально кожною клітиною свого єства за секунду до удару відчувала небезпеку, що наближалася. Моя вовчиця більше не ховалася в тіні, вона вела мене в цьому бою.

Сьогоднішнє тренування тривало набагато довше, ніж учора. Через якийсь час я навіть відчула, що вовки втомилися й почали значно слабше завдавати своїх ударів. Проте Кейр і не думав нас зупиняти. Я не знала, як довго він збирається продовжувати це катування, але помітила дивну річ: чим довше вирував бій, тим швидше реагувало моє тіло.

Здається, моя вовчиця була просто на сьомому небесах від щастя, що я нарешті впустила її й дозволила діяти. Тепер вона без упину крутилася в моїй голові, наче те увімкнене радіо, і коментувала кожен крок. «Якщо вона продовжуватиме в тому ж дусі, я точно з'їду з глузду, — голосно подумала я про себе, подумки звертаючись до своєї пухнастої половини. — Та коли ти вже нарешті наговоришся?!»

Проте у відповідь у своїй свідомості я почула лише її задоволений, заливистий сміх. Вона явно насолоджувалася моментом.

Раптом у наше тренування втрутився Рейнер. Він уже кілька хвилин мовчки стояв осторонь і пильно дивився на нас, оцінюючи кожен рух. Нарешті він зробив крок уперед:

— Кейре, благаю тебе, дай своїм вовкам відпочити! Подивись на них, вони вже просто не мають сил, — гордо піднявши голову, упевнено промовив мій дядько.

Кейр повільно повернувся до нього, зміряв його важким поглядом, оцінюючи ситуацію, а потім гучно скомандував зграї:

— Можете всі відпочити. А я ненадовго відійду.

Я зачинив двері кабінету й різко повернувся до друга, міряючи його серйозним поглядом:

— Що трапилося, Рейнере? Чому ти раптом вирішив перервати моє тренування?Рейнер спокійно зустрів мій погляд і раптом тихо засміявся, закинувши голову:

— Я почув, що Лаура сьогодні знову на полі, от і хотів на власні очі побачити, як вона надирає зад усій твоїй зграї. І знаєш, скажу тобі щиру правду — саме це я там і побачив.

Я злегка посміхнувся у відповідь. — Якщо ти прийшов сюди тільки для цього, — іронічно кинув я, схрестивши руки на грудях, — то я можу влаштувати все так, що вона наступного разу і твій зад на рингу надре. Хочеш спробувати?

— Добре, Кейре, не нервуй, — Рейнер миттєво став серйозним, а його голос набув сталевих ноток. — У мене є дуже важлива новина від  шпигунів.

— Яка новина? — напружився я, відчуваючи, як у повітрі пахне небезпекою.— Через два дні біля Мертвого лісу збиратимуться сили. Кейре, туди прибуде сто вовків-найманців. І все це тільки для того, щоб підло напасти на одну Лауру.

— Що ти сказав?! Сто?! — мій Альфа всередині просто оскаженів від люті, а по венах розлився чистий вогонь. — Ми відправимося до Мертвого лісу першими і зробимо їм таку засаду, що жоден із них не повернеться живим!

— Я піду з тобою, — Рейнер вагомо кивнув і зробив крок ближче. — Але тільки пообіцяй мені, Кейре... Пообіцяй, що Лаури з нами в цьому лісі не буде. Вона ще занадто молода і зовсім не готова до такого кривавої бійні..

— Я й не збирався її брати, — твердо відрізав я, дивлячись Рейнеру прямо в очі. — Вона ще зовсім не готова до такого

Не знаю, про що саме ці двоє там так довго розмовляли в кабінеті, але їх не було досить тривалий час. Із моїх думок мене раптово вирвав Конрад, який підійшов ближче.

— Луно, з вами все добре? — шанобливо запитав він.

— Так, усе гаразд, — посміхнувшись, відповіла я, а потім поцікавилася: — А ти як ? 

— Я теж у повному порядку. Та, чесно кажучи, після вчорашньої поразки я чітко зрозумів, що мені потрібно набагато більше тренуватися.

— Та хоч тренуйся, Бето, хоч ні, а наша Луна тепер усім нам зад надере! — весело втрутився хтось із молодих воїнів зграї, і навколо вибухнув дружній, гучний сміх.

Я слухала їх і просто не могла повірити власним вухам. Вони так легко й щиро прийняли мене до себе! Вовки почали навперебій розповідати кумедні військові історії, а я просто сиділа на траві поруч із ними й захоплено слухала.

Аж раптом із маєтку вийшли мій дядько та Кейр. Вони ще кілька секунд про щось напружено розмовляли на ганку, а потім Кейр перевів погляд на наше коло. У ту ж мить його обличчя змінилося, а очі стали холодними й темними .

Він щодуху попрямував прямо до нас. Не кажучи жодного слова, Кейр владно схопив мене за руку, одним різким рухом притягнув до свого гарячого тіла й жадібно, до нестями поцілував прямо в губи. А потім пошепки  сказав не смійся так більше із ними а то я ревную.