Розділ 10

Кейр

Хоч мені й було боляче дивитися сьогодні, як Лаура пропускає удар за ударом, та я безмежно пишаюся своєю дівчиною. Чесно кажучи, я ще не мав такого видатного учня, як вона. Усього за один день вона показала свою неймовірну силу й міць, чим здивувала абсолютно всіх — і навіть мене. Я з першого дня нашого знайомства розумів, що вона сильна й особлива дівчина, та навіть не мріяв, що настільки!

Будемо відвертими, я й сам не очікував, що вона так епічно надере дупу Конрадові. Я ще нічого подібного не бачив у своєму житті! Мій Бета — вовк зі стажем понад сорок років, він пройшов зі мною безліч битв, стояв пліч-о-пліч на полі бою, а тут — програв дівчинці, яка щойно отримала свою силу й ніколи не бувала в тих запеклих сутичках, де брав участь він. І найголовніше — вона ж навіть не трансформувалася у вовка! Якою ж колосальною міццю вона володіє насправді? Хоч я й чудово розумію, що Лаура тепер зможе з легкістю перемогти чотирьох таких, як я, якщо не більше — мене це нітрохи не лякає. Я просто неймовірно пишаюся нею.

Я тихо відчинив двері в нашу кімнату. Лаура лежала на ліжку й роздратовано бурмотіла щось собі під ніс. Та щойно вона помітила мене, як одразу ж уїдливо кинула :

— О, хто це тут прийшов? Мій вельмишановний тренер! І що ви тут робите? Хочете знову змусити мене тренуватися? — злобливо запитала вона, змірявши мене гнівним поглядом.

Я тихо засміявся, заворожений її палкою люттю, що так красиво підпалювала її очі:

— Так, я б із величезним задоволенням потренувався з тобою... — я зробив крок ближче. — Та тільки ти і я. І повір, одним разом ми точно не обмежимося.

Лаура стрімко піднялася з ліжка й підійшла впритул до мене. У її погляді все ще палали іскри гніву.

— Тепер ти так зі мною розмовляєш?! — з викликом запитала вона, дивлячись мені прямо в очі. — А там, на тренуванні, ти зовсім не шкодував мене! Вимагав викладатися на повну, навіть коли я казала, що мені важко. Та ще й цей поєдинок із твоїм Бетою... А якби я випадково вбила його?! Що було б тоді, Кейре?

Я мовчки дивився, як вона пристрасно лютує, а потім злегка посміхнувся й зробив крок назустріч. Одним упевненим рухом я пригорнув Лауру до себе, міцно замкнувши у своїх обіймах, і ніжно поцілував у чутливу шию.

— А ти справді хочеш, щоб на тренуванні перед усією зграєю я був із тобою такий, як тепер? — тихо прошепотів я їй на вушко. — Хочеш, щоб ми займалися цим на очах у моїх воїнів?

— Ні, не так! — грізно та зі збентеженням випалила вона, намагаючись чинити опір моїм рукам, але не відпускаючи мене.

— Тоді добре, послухай мене тепер дуже уважно, — я підняв її підборіддя, змушуючи подивитися на мене. — Я хочу, щоб ти змогла захистити себе навіть тоді, коли мене раптом не опиниться поруч. Зрозумій мене, ти сильна, неймовірно сильна, хоч сама до кінця цього не усвідомлюєш. Проте ти зараз хвилюешься про Конрада... Але ти навіть не подумала про те, що мій Бета — вовк із величезним стажем. Він пройшов понад сотню запеклих боїв і жодного разу нікому не програв! Ти ж зовсім не боялася, що він може вбити тебе. Навпаки, ти переживала за його життя. А це означає лише одне, Лауро: підсвідомо ти знаєш свою силу набагато краще за мене. І ти чудово її контролюєш.

Я відчув, як Лаура раптом затихла в моїх обіймах, а її гнів змінився на щиру, глибоку тривогу. Вона підвела на мене свої великі очі й тихо вимовила:

— Кейре... я повинна тобі дещо сказати. Сьогодні я розмовляла з нею.

— З ким ти розмовляла? — здивовано запитав я, уважно вдивляючись у її обличчя.

— Зі своїм вовком. Вона сказала, що це не вона не хоче виходити зі мною на контакт. Це я блокую її. Тобто десь глибоко в підсвідомості я просто не хочу, щоб ця  сила належала мені... Я панічно боюся, що через неї зможу когось убити. Мене це по-справжньому лякає, Кейре.

— Я розумію, про що ти думаєш, Лауро, — тихо й упевнено промовив я, зазираючи в її сповнені страху очі. — І ти повинна усвідомити: поки ти контролюєш свій розум, ти нікого не вб'єш. Твоя сила підкоряється тобі, а не навпаки.

Я міцно пригорнув її до себе, ховаючи обличчя в її шовковистому волоссі й вдихаючи такий рідний аромат. Моє серце стискалося. Хоч я й чітко розумів, що рано чи пізно, коли вороги прийдуть на наші кордони, їй все ж таки доведеться когось убити, щоб урятувати себе ... та сьогодні їй цього знати точно не потрібно. Зараз я просто хотів захистити її від усього світу і від її власних страхів.

Від цих слів Лаура раптом притиснулася до мене ще сильніше, ховаючи обличчя на моїх грудях. А за мить вона повільно підняла голову й подивилася мені прямо в очі. У її погляді більше не було страху — лише дика, непереборна тяга істинної пари. Вона сама потягнулася до мене й ніжно, але пристрасно поцілувала.

Я відповів на її поцілунок, притискаючи свою дівчинку до себе ще міцніше. У цьому обіймі не було зайвих слів, але мій внутрішній вовк ніби промовляв до неї: я завжди, що б там не було, буду твоїм щитом і твоїм захистом.

Напівтемрява кімнати остаточно поглинула нас, залишаючи всі страхи, підлі плани Ігната та майбутні битви далеко за стінами нашого замку. Цієї ночі існували тільки ми .