Розділ 9

Ігнат

Я сидів у своєму старому будинку й похмуро думав про те, що цілих тридцять років життя забрала в мене ця проклята сім'я. Тепер я не маю навіть того, що належало мені раніше. І чому саме я одружився з цією наївною дурепою, яка власному братові не могла сказати простого слова «ні»? Мене дико злило все це. А тепер ще й ця мала дівчиська отримала силу, яку по праву повинен був отримати я! Чому їм дістається все, а мені — нічого?! Рейнер став Альфою, а Лаура — мало того, що легендарний Білий вовк, так ще й дружина могутнього Кейра. Як так трапилося, що я один залишився ні з  чим ?

Лють просто розривала мене зсередини, випалюючи залишки терпіння. Та нічого, зачекайте... Ще зовсім трішки, і я отримаю все, що хочу. Особливо тепер, коли в мене з'явився такий могутній спільник. З ним мене вже ніхто і ніколи не зможе зупинити.

Цікаво, чи повірили мені ті два ідіоти — Кейр і Рейнер? Думаю, що ні. Інакше вони б не стали шпигувати за мною. Вони наївно вважають, що я якийсь немічний тюлень і не помітив тих двох псів, яких Кейр відправив стежити за кожним моїм кроком. Ну що ж, нехай спробують. Цікаво, що вони ще придумають і якою марною справою займатимуться далі, поки я готую їм пастку.

Я сидів і насолоджувався — у своїх думках я вже більше десяти разів убив їх усіх. Але раптом повітря в кімнаті змінилося, завібрувало від потужної магії, і прямо посеред кімнати спалахнув портал. З нього впевненою ходою вийшов високий, широкоплечий блондин. Він холодно подивився на мене своїми яскравими зеленими очима, і я миттєво впізнав його навіть без маски. Тепер мені стало по-справжньому цікаво, навіщо він взагалі її носить. Раніше я думав, що магія спотворила його обличчя, та виявилося, що його риси  обличчя були ідеальними.

Я поспіхом підвівся зі свого крісла, намагаючись видатися привітним:

— Мартісе! Я такий радий тебе бачити. Щось трапилося чи ти прийшов із хорошими новинами ?

— Ти  просто ідіот, — крижаним тоном обірвав мене він. — Ти збрехав мені! Сказав, що вона ще слабка й ні на що не здатна. Я відправив шістьох досвідчених вовків, але жоден із них не повернувся! А я на відстані відчуваю, як це дівчисько з кожним днем нарощує свою силу і міць. Як ти гадаєш, що буде, коли вона повністю навчиться контролювати свого вовка?!

— Я... я не розумію, як це трапилося, — заїкаючись від страху, випалив я. — Вона ще повинна вчитися, вона не може бути такою сильною! Мартісе, пробач мені... Дай мені все виправити. Дай ще одну можливість, я все зроблю так, як ти скажеш!

Мартіс дивився на мене згори вниз, наче на повну нікчему. У його зелених очах спалахнула смертельна загроза:

— Якщо ти підведеш мене ще бодай один раз — я особисто вб'ю тебе. Краще тобі мене не злити. Більше не втручайся, я сам придумаю, що робити з цим дівчиськом. Зрозумів мене? Сиди в цьому старому злиденному будинку і продовжуй курити свої сигари.

Мартіс брезгливо озирнувся довкола. Будинок був занедбаний ще тридцять років тому, а тепер це місце взагалі мало нагадувало житло. Потім він презирливо посміхнувся й додав:

— Це місце ідеально пасує тобі. Саме в таких руїнах люблять ховатися щури.

Після цих слів цей покидьок відвернувся і пішов, безслідно зникнувши в яскравому спалаху світлого магічного порталу .

Та як він сміє розмовляти зі мною так?! Він, жалюгідний напівкровка, а поводиться як справжній король! Він ще не знає, що саме я підготував за його спиною. Цікаво, як він на це відреагує? Що робитиме тоді, коли я сам отримаю цю легендарну силу? Тоді він приповзе і благатиме мене про пощаду! Та я просто відвернуся від нього або взагалі вб'ю... Такі виродки, як він, взагалі не повинні народжуватися на світ.

Та є одне, чого я досі не розумію. Раніше я думав, що Мартіс просто хоче вбити Лауру, та тепер я так не вважаю. Цей покидьок неймовірно сильний, і я не думаю, що сам Кейр чи навіть Лаура зможуть упоратися з ним. То чому ж він сам не піде й не вб'є її? Що, якщо в нього зовсім інший план? Якщо він не хоче її смерті, то навіщо вона йому потрібна?

Ці думки не давали мені спокою. Та зрештою — яка різниця? Якщо я не отримаю цю силу, то ніхто не буде нею володіти. Ніхто, а особливо вона! Я сам придумаю план, як знищити Білого вовка. Особливо тепер, коли знаю її головну слабкість — вона досі не вміє до кінця контролювати свою магію.

Ну що ж, люба доню, побачимо... Шістьох вовків ти, можливо, і перемогла. Та якщо їх буде ціла сотня, я дуже сумніваюся, що ти впораєшся. А тепер мені потрібно якомога далі відвести від тебе твоїх захисників. І думаю, ці два пси, що так пильно стежать за мною, мені в цьому чудово допоможуть.