Розділ 8

Та Кейр навіть не відповів мені. 

Він стояв непохитно, а натомість мій внутрішній вовк у цей момент просто шаленів від цієї новини — звір усередині мене рвався в бій, приймаючи виклик.

Тут уже Конрад не витримав. Він зробив рішучий крок уперед.

— Альфо, я завжди поважав ваші рішення, та тепер я вимушений посперечатися з вами! Хоч наша Луна і Білий вовк, та я не думаю, що вона настільки сильна, щоб вирушати на справжнє поле бою.Ви ж знаєте, що там б'ються тільки найсильніші воїни. Я не хочу, щоб ви потім пожалкували про свій вибір.

— Про що ти верзеш?! — грубо перебив його Кейр, і його голос зазвучав загрозливо. — Ти вже забув, як Лаура сама впоралася із шістьма досвідченими вовками? Чи ти думаєш, що ті найманці були слабкими?

— Ні, Альфо, — твердо відповів Конрад, дивлячись йому прямо в очі. — Я думаю, їй просто повезло. Але на одному везінні далеко не заїдеш.

— Добре! — обірвав його Кейр, і на його обличчі з'явилася жорстка посмішка. — Тоді давай влаштуємо дуель. Ти і Лаура. Якщо ти переможеш її, вона не піде на поле бою. А якщо програєш — більше ніколи не піднімеш цю тему!

Очі Конрада буквально округлилися від подиву. Він розгублено перевів погляд на мене, а потім знову на Кейра:

— Альфо... я не можу цього зробити!

— Чому? Ти злякався? — примружився Кейр.

— Ні, я не боюся.

— От і добре! Усім розійтися! — щосили прокричав Кейр, скликаючи коло. — Починається бій!

Я все ще розгублено стояла на місці, відчуваючи, як паніка змішується з гнівом.

— Кейре, що ти робиш?! — закричала я на чоловіка .

Та він нічого не відповів, а просто злегка підштовхнув мене вперед, у саму середину живого кола з вовків. Я з острахом подивилася на Конрада. Бета виглядав зібраним, але в його погляді була повага.

— Пробачте мені, Луно, — тихо сказав він. — Прошу вас, не зліться на мене, та я повинен це зробити.

Щойно ці слова злетіли з його губ, як він, абсолютно несподівано для мене, стрімко підбіг і завдав сильного удару. Я навіть не зрозуміла, що сталося — мене просто відкинуло вбік, і я з глухим стогоном упала на землю.

Конрад гордо став посеред поля, обвівши зграю поглядом:

— Ви й тепер думаєте, що вона зможе піти на поле бою?..

Та я не дала цьому самовпевненому Беті договорити. Пересилюючи біль, я миттєво підхопилася на ноги й нанесла йому у відповідь удар — такий же блискавичний та несподіваний, як і той, що він завдав мені.

Конрад відлетів і з гуркотом упав на землю, та він швидко підвівся. Розізлившись, він хотів завдати мені ще одного удару, та я інстинктивно схопила його за руку й одним різким рухом відкинула геть. Я бачила, що це остаточно виводило Бету із себе. Його очі змінили колір, тіло почало стрімко перевтілюватися, і за секунду переді мною вже стояв величезний, лютий вовк.

Він щосили кинувся на мене, на бігу розкриваючи свою хижу пащу. Та замість того, щоб утікати, я виставила руки вперед, перехопила його й силою закрила йому щелепи. Я чітко бачила, як його вовчі очі розширилися від дикого подиву й шоку. 

Я міцно тримала його, а потім тихо сказала:

— Пробач мені, Бето... Я не хотіла цього робити, та я повинна.

Я щосили жбурнула величезного вовка від себе. Він відлетів так далеко й потужно, що збив із ніг ще кількох воїнів зі зграї, які стояли в колі, і вони разом упали на землю.

Конрад знову важко підвівся на лапи, струшуючи пил. Він загарчав і почав стрімко розганятися для нового нападу. Я не ворушилася — просто стояла й холодно чекала на його атаку. Наблизившись, Бета високо підстрибнув уверх, цілячись мені в горло, та я в останню секунду перехопила його рукою за одну з лап, а іншою з усієї сили завдала нищівного удару.

Я очула сильний, болісний рик, а за мить великий вовк замертво впав на землю, стрімко повертаючись у свою людську подобу.

— О ні! — злякано закричала я, жахнувшись власної сили. — Я... я ж його не вбила?!

Я миттєво підбігла до Бети. На щастя, Конрад повільно розплющив очі, важко дихаючи, а потім, тримаючись за забитий бік, підвівся на ноги. Ледь тримаючись, він зробив кілька кроків до нашого лідера й хрипко сказав:

— Альфо... я вибачаюся перед вами. Ви мали рацію — вона сильніша за всіх нас. Ви самі бачили на власні очі: навіть без трансформації у вовка вона перемогла мене за лічені хвилини.

Конрад повернувся в мій бік і шанобливо схилив голову:

— Мені буде за честь стояти поруч із вами на одному полі бою, Луно. І нехай усі наші вороги вже трясуться від страху!

Уся зграя вибухнула гучним, тріумфальним криком схвалення, підтримуючи слова Бети. Я полегшено видихнула й подивилася на Кейра — у його очах палав дикий, захоплений погляд, у якому читалася неймовірна гордість за мене.

Він зробив крок уперед і голосно промовив до зграї:

— Хоч вона й сильна, та їй потрібно ще багато вчитися. Сила — це одне, але якщо вона здобуде ще й навички досвідченого воїна, тоді Лаура стане найсильнішою серед усіх.

— Конраде, тобі потрібно піти додому, відпочити й зцілити свої рани, — скомандував Кейр, а потім повернувся до речі воїнів: — Та для всіх інших тренування ще не закінчені! Лауро, послухай мене дуже уважно. Зараз тобі пояснять, як правильно блокувати удари. Ти повинна навчитися ставити захист. Наші воїни будуть намагатися вдарити тебе, але твоє завдання — не бити у відповідь, а тільки тримати блок. Ти зрозуміла мене?

— Так, — тихо відповіла я, змирившись зі своєю долею.

Та це виявилося зовсім не так легко, як я собі думала. Один удар я ще встигала заблокувати, а натомість одразу пропускала наступні три.

Не знаю, як довго ми це робили, та я і всі інші воїни вже були виснажені до межі.

 Кейр уважно дивився на нас, а потім голосно скомандував:

— На сьогодні достатньо. Завтра продовжимо.

— Знову з цього? — невдоволено перебила його я.

— Так, Лауро. Поки ти не навчишся впевнено ставити блок, ти будеш робити це знову і знову. Чим більше ти тренуватимешся, тим швидше твоє тіло запам'ятає ці рухи. Ти повинна робити це автоматично і не думати про те, як і коли саме потрібно блокувати удар. Зрозумій мене: саме це врятує тобі життя, і не один раз.