Розділ 7

Лаура

Кейр розбудив мене майже о четвертій годині ранку.— Лауро, вставай. Час йти на тренування.

Я не встигла навіть очі розплющити, а він уже жорстко додав:

— Одягайся і виходимо. Одягни щось зручне.

Ми прийшли на тренувальне поле. На мій подив, уся зграя вже стояла там і чекала на свого Альфу. До нас підійшов Конрад:

— Альфо, Луно, доброго ранку.

Кейр одразу перейшов до справи:

— Відтепер Лаура буде тренуватися з вами.

Конрад аж зблід на місці від несподіванки.

— Але... наші тренування занадто важкі, — обережно заперечив він.

— Ти не віриш у силу нашої Луни? — холодний тон Кейра не залишав простору для суперечок. 

— Я сказав, що вона буде тренуватися. І, Конраде, жодних поблажок їй не давати!

Ми з Конрадом від подиву обоє відкрили рота.

— Так, починаємо! — скомандував Кейр. — Спочатку біг.

Уся зграя миттєво вишикувалася в лінію. Тільки я все ще розгублено стояла на місці, аж поки не відчула на собі той самий важкий, владний погляд Кейра, про який у зграї говорили з острахом. Без слів я зрозуміла, що маю робити. Щойно я стала в лінію, Кейр рушив першим, а за ним побігли всі інші.

Я не знаю, як довго ми бігли. У мене вже зовсім не було сил, здавалося — ще секунда, і я просто впаду на траву. Коли Кейр порівнявся зі мною, я щиро сподівалася, що він подивиться на мене, побачить, як мені важко, і накаже відпочити. Проте його слова вразили мене, наче грім.

— Лауро, ти бігаєш як моя бабуся. Хоча, думаю, вона бігає набагато краще за тебе. Якби ми зараз були на полі бою, ти вже була б мертвою. А разом із тобою — і половина зграї, яка пішла б за своєю Луною. Збирайся із силами й біжи щодуху!

Я не вірила власним вухам. Невже мій ніжний Кейр може бути таким безжальним? Мої щоки запалали від дикої злості та образи. І раптом у моїй голові пролунав чужий, сильний голос:

Давай покажемо йому, Лауро! Покажи йому нашу силу!»

Я ледь не спіткнулася. Вовчиця! Подумки я люто відповіла їй: «Давай! Але якщо ти хочеш, щоб я вижила, то припини ховатися від мене!»

Та відповідь моєї звіриної половини просто вибила мене з колії:

«Я не ховаюся від тебе. Це ти мене блокуєш. Ти сама ще не готова прийняти мене...»

"Та що ти таке верзеш?!" — подумки обурилася я, намагаючись усвідомити слова вовчиці.

Заглибившись у себе, я навіть не помітила, як майже зупинилася посеред поля. Кейр миттєво опинився поруч, і його погляд усе ще був грізним та невблаганним.

— Лауро, ти ще тут чи вже десь в іншому місці? — холодно процідив він. — Вітаю, через свою неуважність ти щойно вбила цілу зграю.

Його жорстокі слова ніби розрізали моє серце на шматки. Лють і образа підкотилися до горла.

— Я не можу більше бігти! — грізно випалила я, важко ковтаючи повітря. — Я не твої треновані воїни й не звикла до таких диких навантажень!

— Ти перевертень, а не людина, запам'ятай це! — жорстко врізав Кейр, дивлячись на мене зверху вниз. — І ти повинна нарешті змиритися із цим. А тепер або ти продовжуєш бігти, або вся зграя буде намотувати кола цілий день, поки ти тут набиратимешся сили.

Від люті мене почало буквально трусити. Зуби зацикали від гніву, і я грізно вигукнула:

— Я продовжуватиму бігти!

Моя шалена лють раптом пробудила всередині щось первісне й потужне. Кейр розвернувся й побіг уперед, упевнений у своїй правоті. Я все ще трималася позаду, та за секунду тілом розлилася гаряча хвиля — я чітко відчула неймовірний прилив сил. Мої ноги самі понесли мене вперед. Я стрімко, одного за одним, почала обганяти здивованих перевертнів, аж поки не порівнялася з Кейром.

Він із явним подивом подивився на мене, а потім стиснув зуби й побіг ще швидше. Та я не збиралася здаватися. Щойно він прискорився, я знову наздогнала його й пішла на випередження. Кейр витискав із себе максимум, але я не просто прискорилася — я почала бігти щосили , і відчула як моя вовчиця насолоджується в цей момент . Повернувши голову, я з тріумфом помітила, що Кейр більше не в силах наздогнати мене, як би він не старався і як би не витискав із себе максимум. Та я не зупинилася.

На наступному колі я знову порівнялася з Кейром, легко обходячи його. Він приголомшено дивився на мене й не міг вимовити ні слова.

— І хто тепер твоя бабця?! — грізно та з викликом запитала я, пробігаючи повз нього.

Коли ми закінчили забіг, уся зграя дивилася на мене з німим подивом. Ніхто не посмів сказати ні слова, панувала абсолютна тиша, поки Кейр сам не підійшов і не став поруч зі мною. Він обвів вовків важким поглядом, а потім голосно й гордо промовив:

— Хтось іще сумнівається в силі вашої Луни? Ви самі щойно бачили, що її швидкість і сила більші за силу вашого Альфи. Наша спільна справа — навчити її всього, що вміємо ми, і прискорити тренування настільки, наскільки це можливо. Я не хочу вам брехати, та ви повинні знати правду, щоб більше не питати, чому ваша Луна тренується разом із вами. Те, що вона Білий вовк — це гордість для кожного з нас. Але це означає ще дещо: знайдуться ті, хто захоче напасти на неї та на нашу зграю. І ми повинні бути до цього готові. Ви все зрозуміли?!

Конрад першим голосно відповів: «Так, Альфо!», а за мить і вся зграя потужним гулом підтримала його.

— Добре, — Кейр обвів вовків суворим поглядом. — У когось ще є питання?

— Ні, Альфо. Ми будемо захищати нашу Луну! — вигукнув один із молодих воїнів.

Та Кейр раптом розлютився від цих слів. Його очі потемніли від гніву, а голос зазвучав як удар грому:

— Ваша Луна зможе сама захистити себе, а можливо, ще й кожного з вас! Я не прошу вас ставати для неї няньками чи живим щитом. Я вимагаю навчити її й підготувати до реального бою!

Конрад зробив крок уперед, на його обличчі знову відбився подив і нерозуміння:

— Альфо... ви хочете сказати, що Луна буде вирушати з нами на поле бою? Такого ще ніколи не було в історії перевертнів!

— Так, саме це я і кажу, — відрізав Кейр, і в його тоні зазвучали залізні нотки Альфи.