Розділ 5

Ми з Рейнером вирушили на пошуки. Дорогою ми активно обговорювали, де саме варто шукати Ігната. Розуміли, що на це може знадобитися кілька днів, а можливо, навіть знадобиться допомога відьми. Проте ми неабияк здивувалися, коли знайшли його в тому самому старому будинку, де він жив раніше. Тепер я розумів тільки одне: цей покидьок точно щось задумав. Та залишалося питання — що саме йому потрібно від нас?

Ігнат сидів у старому, припалому пилом кріслі й спокійно курив сигару. Помітивши нас, він навіть не здивувався — поводився так, ніби все йшло за його планом. Невже він чекав на нас? Можливо, це пастка? Ми з Рейнером швидко озирнулися навкруги, але нікого чужого поблизу не відчули.

Ігнат хрипко розсміявся, а потім мовив:

— Не довіряєте мені? Правильно. Я б і сам собі не довіряв після всього, що накоїв. Та пастки тут немає. Просто в мене немає іншого житла, та й ховатися я більше не збираюся. Я ж казав вам — я хочу виправити свої помилки.

Рейнер злісно подивився на нього, ледь стримуючи вовка, а потім процідив крізь зуби:

Ігнат лише мовчки дивився на нього, а за мить тихо сказав:

— Ти ж знаєш, що я не можу цього зробити. В мене немає сили, щоб повернути тих, кого вже немає серед живих. Та я поплатився за свій гріх, хіба ні?

— І як же ти поплатився?! — вибухнув Рейнер. — Тим, що жив серед людей, одружився і маєш дітей? Чи тим, що тепер і силу собі повернув? Ні, Ігнате, ти поняття не маєш, що таке насправді платити за свої гріхи! . 

У мене вже не було сил слухати цих двох ідіотів та їхні пусті сперечання.

— Досить! — обірвав я їх, і мій голос змусив обох замовкнути. — Повідривати один одному голови зможете й іншим разом. Ми прийшли сюди за інформацією. Рейнере, зараз у нас є спільний ворог, який полює на Лауру, а цього блазня ти зможеш добити й пізніше, хіба ні?

— А чому ти думаєш, що це не його рук справа?! — перебив мене розлючений Рейнер. — Можливо, він і є тим чоловіком у масці!

— Ні, це не він. Але я впевнений, що він його знає, або навіть допомагає йому.

Тут у нашу суперечку втрутився Ігнат. Його обличчя зблідло, а в голосі почувся щирий подив:

— Невже мою Лауру хочуть убити?.. Він уже почав добиратися до неї? Так швидко?

Ми з Рейнером одночасно грізно подивилися на нього, і я жорстко перебив його:

— Хто він?! Скажи все, що ти про нього знаєш, якщо хочеш жити. Та знай одне: якщо ти нам збрешеш — ти труп.

Ігнат раптом тихо засміявся, хоча в його очах не було радості:

-Щоб знайти його, я вам потрібен. Тож ви не вб'єте мене, принаймні зараз.

— Кажи вже, хто він! — процідив Рейнер, ледь стримуючи вовка.

Ігнат затягнувся сигарою, випустив дим і глухо промовив:

— Він — те, чого ніхто з нас ще ніколи не бачив. Гріховний плід кохання перевертня та відьми. Він роками ховався в Гекатії і просто чекав, поки здійсниться пророцтво про Білого вовка.

— Про що ти верзеш?! — презирливо кинув я, дивлячись на Ігната з відразою. — Думаю, ти остаточно з'їхав з глузду. Це неможливо, щоб існувала така дитина! Відьма ніколи в житті не народить перевертня. Думаю, з тобою більше немає про що говорити. Ходімо, Рейнере, ми дарма сюди прийшли.

— Стій! — закричав Ігнат нам у спину, коли мы розвернулися до виходу. Його голос тремтів від люті. — Я правду кажу! Є така дитина, я сам бачив його і його силу! Я хочу допомогти врятувати свою доньку, зрозумійте ви мене нарешті!

— Та не мели дурниць, — жорстко відрізав я, зупинившись на мить. — Якщо ти й хочеш щось зробити, то тільки заради власної користі, хіба ні? Ти і твоя істинна пара свого часу вже придумали один «геніальний» план, коли спокусили, а потім убили Селену заради влади! Ми добре знаємо, на що ти здатний, і я не вірю жодному твоєму слову.

— А ти й не вір! — крикнув Ігнат, і в його голосі прорізався зловісний тріумф. — Але прийде час, і ти побачиш це дитя, ти сам усе зрозумієш! Зрозумієш, що я не брехав. І ти знову шукатимеш мене, Кейре, сам приповзеш, щоб я допоміг! Запам'ятай мої слова, запам'ятай!

Я навіть не дослухав, що цей покидьок кричав нам услід. Наче ошпарений, я вилетів із його занедбаного будинку, з такою силою грюкнувши дверима, що стара деревина просто вилетіла з петель і з гуркотом упала на землю.

— Рейнере, я не вірю в те, що сказав цей ідіот, — важко дихаючи, промовив я, коли ми трохи відійшли від будинку. — Але нам потрібно перевірити його слова. Якщо така дитина дійсно існує, Лаура у величезній небезпеці.

— Ти думаєш, він не відбріхувався тільки для того, щоб урятувати свою шкуру? — з сумнівом запитав Рейнер, намагаючись втихомирити свого вовка.

— Я так не думаю. Якби він хотів просто врятувати шкуру, то не чекав би тут на нас. Він точно щось задумав, і мені здається, що він заодно з тим типом у масці. Потрібно приставити до нього наших вовків, щоб стежили за кожним його кроком. Я хочу знати про все, що він робитиме .

-Рейнере, послухай мене, — я зупинився й міцно схопив його за плече, змушуючи подивитися мені в очі. — Поки ми не дізнаємося, правда це чи ні, ми нікому й слова не скажемо про цю дитину. Особливо Лаурі. Пообіцяй мені, що вона нічого не дізнається.

Рейнер похмуро кивнув, розуміючи всю серйозність моїх слів. Навіть для нього, ця таємниця була надто небезпечною.