Розділ 2

Усі здивовано дивилися на те, як Ігнат упевнено крокує до мене. Рейнер заричав від гніву, та Ігнат спокійно сказав:
— Це весілля, чи не так? А за традиціями Гекатії ти не маєш права виганяти мене в цей день. Чи я в чомусь помиляюся? — запитав він, подивившись на старійшину Альфу. — Я просто прийшов привітати свою дочку. Оскільки мене ніхто не запросив, то я запросив себе сам. Лауро, люба, вітаю тебе з цим важливим для тебе днем.

Він підійшов ближче до мене. Я дивилася на нього, мій погляд був сповнений гніву. А потім я сказала:— Та нехай чорт тебе забере, і батька такого!Він засміявся, а потім на вухо мені прошепотів:— Не забувай, що це саме я віддав тебе Кейрові. Якби не я, то ти була б звичайною лікаркою, а не величною Білою Вовчицею і дружиною самого Кейра. Тож, люба, ти повинна мені подякувати.

— Та йди ти! — відрізала я. — Якби не ти, то я б ніколи не жила у світі людей. І моя мама була б тут, на весіллі, і Афіна також! Я знаю, що ти вбив і її, і я тобі обіцяю: я дізнаюся, як ти це зробив.

У відповідь він тільки засміявся, а потім пошепки мовив:— Мені шкода, що ти не віриш мені. Дуже шкода. Як бачиш, моя сила повернулася, і у світі людей я багато чого зрозумів. Тепер я хочу попросити у вас усіх вибачення.

Ігнат вклонився переді мною, а потім підійшов до Рейнера й вклонився йому з тими самими словами. Я бачила, як обличчя дядька палає від люті, та він стримував себе, щоб не вбити Ігната просто тут, на весіллі.

Та Ігнат не закінчив свою виставу. Він підійшов до Кейра, а потім сказав:— У тебе я не проситиму вибачення. Адже це саме я привів Лауру на зустріч із тобою, і саме так ти знайшов свою Луну. Тому, Кейре, я очікую, що ти подякуєш мені за те, що в мене така красива й тендітна дочка.

Кейр палав від люті, а потім прогарчав:— Щоб ти здох!

Ігнат нічого на це не відповів, тільки засміявся. Він підійшов до столу, взяв келих вина, а потім голосно вигукнув:— Давайте піднімемо наші келихи за цю прекрасну пару! Бажаю їм усього найкращого!

Та ніхто так і не підняв свій келих — усі просто стояли й дивилися на те, що витворяє Ігнат. Проте він не розгубився, випив усе до дна, а потім розбив келих об землю.— Я бачу, мені тут не раді, — з усмішкою мовив він. — Та сподіваюся, ви всі скоро зрозумієте, що я вам не ворог. Вам потрібно боятися не мене. А тепер я піду, не потрібно мене проводжати.

І з цими словами ворота з гуркотом зачинилися.

Мені здавалося, що я сплю, та, на жаль, це був не сон. Кейр підійшов до мене і міцно обійняв:— Лауро, заспокойся. Сьогодні він точно не повернеться, цей вечір лише наш. Тож давай закінчимо його так, як ми і хотіли. Про Ігната будемо думати пізніше.— Ти маєш рацію, Кейре. Давай зробимо це.

Я так і не змогла заснути, тому вийшла на вулицю, щоб трішки освіжитися. До мене підійшов дядько.
— Привіт, що ти тут робиш?
— Думаю про Ігната, Рейнере. Я йому не вірю. Цей чоловік підлий. Не знаю, як він повернувся, та він тут, і тепер я впевнена, що наше життя ускладниться. Та нервує мене не це, а останні слова Ігната. Він сказав, що боятися потрібно не його. А це означає, що в нього є союзники, або ж ворог знає, що я його дочка. Та як би там не було, він або вона все одно нападуть на нас.

— Не думаю, що це дійсно так. На кожного сильного знайдеться хтось сильніший. Та це не те, що мене насправді турбує. Я ще не вмію користуватися своєю силою як слід, ти ж сам це знаєш. Інколи все виходить з-під контролю. Я хочу бути впевнена в собі, більше не хочу бути слабкою і безпорадною. Тому прошу тебе: допоможи мені опанувати її якнайшвидше. Так нам усім буде спокійніше.— Знаєш, Лауро, чим більше я тебе пізнаю, тим сильніше дивуюся твоєму розуму та стійкості. Ти маєш рацію. Ми знаємо про небезпеку, тому повинні підготуватися до неї.— Дякую тобі. Тепер я спокійно можу йти відпочивати. Надобраніч, дядьку.

Тривога нарешті відпустила мене. Зранку ми розпочали тренування з Рейнером, та в мене все одно нічого не виходило. Моя сила не слухалася, вона ніби не належала мені. А моя вовчиця так і не озивалася. Я пробувала раз за разом, та все було марно. Так, я була сильнішою, ніж зазвичай, але не такою, як тоді в печері. Що коїться зі мною? Чому її так важко приборкати?

Від шалених тренувань у мене вже пішла кров із носа. Саме в цей момент усередину втрутилася Інесса.— Люба, ти повинна відпочити. Ти занадто сильно тиснеш на себе. Так ти силу не приборкаєш.— Інессо, що мені робити? — я була у відчаї, чекаючи на підказку, та вона спершу мовчала, а потім тихо промовила:— Завтра ми поїдемо з тобою в ліс. Там ти трохи помедитуєш. Можливо, саме так ти зможеш заспокоїти свій розум і нарешті почути свого вовка. А зараз — відпочинь.