Розділ 1

Лаура

Сьогодні дуже напружений для мене день — день мого весілля. Не знаю чому, та я сильно хвилювалася. Хоч Кейр уже й поставив мені мітку, але все одно хотів одружитися зі мною, та й дядько теж на цьому наполягав. Гостей буде багато. Я декілька днів намагалася знайти Гекту, щоб запросити її, та вона ховалася від мене.

Дядько буде мені за батька, тому що нікого ближчого в мене немає. Та я довго думала, хто буде за маму, а потім вирішила запросити Марту. Вона — мати Афіни. А оскільки ні моєї мами, ні Афіни вже немає серед живих, то Марта — ідеальний варіант. За традицією в Гекатії на весіллі повинні бути батьки, а якщо їх немає — ті, кому ти довіряєш.

Інеса взяла на себе сміливість замовити мені весільну сукню й не помилилася. Сукня була чудова. Я ніколи й не думала, що тут весільне вбрання червоного кольору! Вона була розкішна: золота вишивка, дорогоцінні камені, ніжна й приємна тканина, яка охолоджувала моє тіло.

Рейнер увійшов до мене в кімнату:— Люба, ти чудово виглядаєш. Ця сукня тобі дуже пасує. Я приготував тобі подарунок. — Із цими словами він простягнув мені коробку.

Відкривши її, я широко розплющила очі від подиву.— Боже, дядьку, яка краса!Там було кольє з дорогоцінних каменів. Воно було неймовірно красивим. Камені на перший погляд здавалися прозорими, та варто було взяти їх до рук, як вони змінювали свій колір на червоний. Такими ж були й сережки.

— О Боже, воно змінює колір! Дядьку, дякую! — Я міцно його обійняла.

— Нема за що. Це улюблене кольє твоєї матері. Я подумав, що вона точно подарувала б його тобі в день твого весілля.

— Мамине... — тихо сказала я, і мої очі наповнилися сльозами.

— Не плач, Лауро, не плач. Сьогодні день твого весілля, а не похорон.

Інесса широко відчинила двері:

— Рейнере, що ти тут робиш? Їй потрібно готуватися до церемонії, а ти доводиш її до сліз! Не плач, люба, а то зіпсуєш макіяж. Що цей невіглас тобі сказав?

— Ні, Інессо, все добре, я розчулилася від його подарунка.

— Так, подарунки — це добре, та, Рейнере, йди геть! Мені потрібно розповісти Лаурі про традиції весілля, ти не повинен цього чути. Виходь!

Рейнеру це не подобалося, та він не сказав ні слова — мовчки вийшов, голосно гримнувши дверима.

Не давши мені сказати й слова, Інесса повернулася до мене:— Слухай мене уважно і запам'ятовуй, що я тобі скажу. Твій дядько виведе тебе до Кейра. Церемонію обряду проводитиме один із найстаріших альф, йому вже за триста років. Ти повинна підійти до нього і вклонитися два рази, а вже потім підняти голову. Зрозуміла мене? Це важливо.

— Так, Інессо, я все зрозуміла й запам'ятала.

— Добре, слухай далі. Після церемонії Альфа дасть тобі ніж. Ти повинна промовити клятву, а потім розрізати свою долоню й накапати крові в чашу — так ви дасте клятву вірності один одному на все життя.

Після цього ти повинна віднести цей ніж Марті й сказати такі слова: «Мамо, якщо я порушу цю клятву й повернуся до тебе, вбий мене цим ножем».

Я дивилася на Інессу з широко розплющеними очима.

— Я знаю, люба, що ти звикла до іншого весілля, та в нас такі традиції, — лагідно мовила вона. — Не бійся, все буде добре.

— Дякую, Інессо, я й не кажу, що боюсь. Просто для мене це все нове й дивне, зрозумій мене. Та я звикну до цього життя, тільки мені потрібен час.

— Люба, я знаю. І скажу тобі правду: ти дуже гідно трималася весь цей час. Тому сьогодні зроби те, що робиш завжди.

Рейнер постукав у двері, а потім відчинив їх:— Лауро, час прийшов. Ходімо.

Я піднялася зі стільця й підійшла до дядька. Взяла його під руку. Поки ми йшли, він пошепки сказав мені:— Не бійся, я тут, із тобою.

Я нічого не відповіла, та мій погляд сказав усе за мене. Рейнер тільки посміхнувся.

Ми повільно увійшли до зали під виття перевертнів. Не знаю як, та вони всі вили в унісон, і звучало це навіть заворожливо. Кейр стояв посеред зали, він теж був одягнений у червоний костюм. Я спіймала його погляд і зрозуміла, що він також нервує.

Старійшина Альфа вийшов наперед. До мого подиву, цей чоловік зовсім не виглядав на триста років. Чесно кажучи, я очікувала побачити старого діда, а не міцного як скеля чоловіка років під шістдесят. Підійшовши до Кейра, я опустила погляд і два рази вклонилася Альфі. Та те, що він зробив у відповідь, здивувало всіх присутніх у залі: старійшина вклонився мені у відповідь, а потім сказав:

— Для мене честь проводити церемонію вашого весілля.

Я лагідно всміхнулася йому у відповідь, тому що не знала, чи можу я щось сказати, чи ні.

Кейр першим дав клятву і відніс ніж Інессі.

Тепер Альфа дав ніж мені. Я взяла його до рук і сказала:— Даю клятву завжди любити й оберігати тебе, Кейре, допоки смерть не розлучить нас. До кінця разом, як єдине ціле.

Я різко розрізала собі долоню, не зронивши ні звуку від болю. Взявши ніж, підійшла до Марти. Стара дивилася на мене повними сліз очима. Вона прийняла ніж, а потім міцно обійняла мене:— Дякую тобі, Лауро, за те, що я змогла віддати доньку заміж. Дякую.

Я обійняла її у відповідь, а потім повернулася до Кейра.

Альфа перемішав нашу кров, а потім підняв чашу вгору й голосно промовив:— Відтепер оголошую вас парою навіки, допоки смерть не розлучить вас! Кейре, можеш поцілувати свою Луну.

Усі вовки знову почали вити. Кейр підійшов до мене, обійняв і поцілував так, ніби хотів усьому світові довести, що тепер я тільки його.

Після церемонії я нарешті змогла розслабитися. Хоч ми й вийшли на подвір'я, де стояли столи з їжею та алкоголем, та найважче вже було позаду. А це означало, що цей тягар ми нарешті скинули зі своїх плечей.

Та спокійний відпочинок тривав недовго. Раптом ворота з гуркотом відчинилися. Ми всі завмерли й дивилися на те, хто увійде.— Невже хтось запізнився? — пошепки запитала я в Кейра.

Та в наступну мить мій подих перехопило. Це був Ігнат. Я спочатку навіть не впізнала його, тому що у світі людей він виглядав значно старішим і худшим. Та його очі не змінилися: одне зелене, інше синє. Це точно він! Але якого дідька він тут робить? І взагалі, як він зміг повернутися до Гекатії?!