Розділ 57

Кейр

Ми всі стояли й чекали, хто вийде з цього клятого порталу. Та коли побачили Лауру, яка тримала в одній руці Аделаїду, просто заціпеніли від подиву. Вона кинула її нам під самісінькі ноги, а потім грізно випалила:
— Робіть із нею все те, на що вона заслуговує!

Щось у ній змінилося. Я відчував, що щось не так.
— Лауро, з тобою все гаразд? — запитав Рейнер.

Та вона не відповідала, а потім закричала:
— Гаряче! Мені так гаряче! 

Я не розуміла, що зі мною відбувалося, моє тіло горіло. Мої вуха чули кожне серцебиття в кімнаті. А запахи... я могла відчувати їх усі: кожен із вовків мав свій особливий аромат. Моє тіло нестерпно палало.

Ми з Рейнером уже майже підійшли до Лаури, та в повітрі щось змінилося. Тіло дівчини почало світитися срібним — це було заворожливе й водночас лячне видовище. Будинком почало трясти, а потім Лаура почала перевтілюватися. Світле сяйво засліпило нам очі, а коли ми їх відкрили, перед нами стояв величезний білий вовк. Такого я ще ніколи в житті не бачив! Її рик був неймовірно сильним, ми всі аж вуха позакривали.

Я дивився на свою Лауру й просто пишався нею. Вона це зробила! Вона й справді змогла пробудити цю величну силу. Та з моїх думок мене вирвали вигуки моїх солдатів:— Білий вовк! Вона білий вовк.

І всі почали падати перед нею на коліна, схиляючи голови. Ми з Рейнером стояли наче зачаровані. Її блакитні очі зводили мене з глузду, а мій вовк просто рвався назовні. Я подивився на Рейнера: його очі були сповнені сліз, і він теж не витримав сили Лаури та впав перед нею на коліна. Я хотів підійти до неї. Зробивши декілька кроків уперед, відчув, як мої ноги почали трястися, а потім і я опустився на коліна перед своєю Луною.

Вона велично подивилася на нас, а потім ми знову почули її рик, і Лаура почала трансформуватися у звичне тіло. Ми всі дивилися на неї й не могли вірити в те, що вона дійсно білий вовк. Таких уже не було років п'ятсот. Хто б міг подумати, що моя дівчина матиме таку велику силу...

Лаура

Я не розуміла, що щощойно трапилося, та бачила на власні очі, як усі переді мною стоять на колінах. Але чому? Невже вони такі раді, що я змогла пробудити свою силу? Зібравшись із думками, я змогла повернутися до своєї звичної подоби. Якщо чесно, у подобі вовка мені було дивно перебувати — це було щось нове й незвичне для мене.

Я декілька хвилин стояла перед ними, та вони все ще схиляли голови переді мною.
— Та що з вами коїться? — сказала я. — Вставайте вже й поясніть мені, що тут відбувається!

Дядько перший, хто підвівся. Він підійшов до мене й міцно обійняв:— Лауро, я навіть і не думав, що ти білий вовк. Боже, я й не мріяв про таке.— Що? — перепитала я. — Білий вовк? Я? Та ні, не може цього бути!

Та потім я згадала слова Гекти про величну силу.— Ось про що вона казала! — голосно промовила я.— Хто сказав? — запитав Кейр.— Гекта. Саме вона допомогла мені зняти закляття.

Дядько з Кейром подивилися на мене, а потім в один голос перепитали:— Гекта?!— Так, саме вона. Думаю, сильнішої відьми в Гекатії не знайти.

Усі заспокоїлися й почали розпитувати мене про силу та про те, як я тепер почуваюся, та я не хотіла розмов. Через годину різних запитань я просто сказала, що хочу відпочити.

Я пішла у свою кімнату. Вже збиралася прийняти ванну, та двері відчинилися — це був Кейр. Він дивився на мене, глибоко дихаючи.

— Як ти? — спитав він.

— Все добре, не хвилюйся. Я почуваюся здоровою і сильнішою, ніж будь-коли.За мить він вже стояв біля мене. Він обійняв мене, а потім палко поцілував — так, як ніколи цього не робив. Моя вовчиця всередині завила від щастя. Тепер я зрозуміла, що означає ця мітка, і як сильно Кейрові доводилося стримувати себе. Та не сьогодні.Після поцілунку Кейр прошепотів мені на вухо:

— Сьогодні ти станеш моєю.

— Я й так твоя, — тихо відповіла я.

☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆☆

                                    КІНЕЦЬ

Любі мої читачі!Ось і підійшла до кінця перша частина історії Лаури та Кейра. Мені досі важко повірити, що ми пройшли цей шлях разом. Пам'ятаю, як мені було страшно викладати перші розділи, як я сумнівалася в кожному слові та переживала, чи сподобається вам цей світ. Але ваша підтримка, кожен перегляд і кожне додавання книги до бібліотеки дарували мені впевненість і сили писати далі.Наша Лаура пройшла неймовірний шлях — від заляканої дівчини до величної Білої Вовчиці, яка нарешті віднайшла свою силу. Здається, вони з Кейром нарешті знайшли своє щастя, та... попереду на них чекають нові випробування.Так-так, це ще не кінець! Нас чекає другий том, де історія розгорнеться з новою силою, а таємниці іншого виміру стануть ще небезпечнішими.Я щиро дякую кожному з вас за те, що ділили зі мною емоції, чекали на оновлення та залишалися поруч до останнього рядка. Ви — моє найбільше натхнення!Обов'язково підписуйтеся на мою сторінку, щоб не пропустити вихід другого тому та першими дізнатися про продовження пригод Лаури й Кейра.З любов'ю та вдячністю,Ваша авторка ❤️