Розділ 56

Лаура

Тепер для мене все було зрозуміло. Тільки тепер, перед самою смертю, я змогла відкрити всі таємниці, та, на жаль, я їх ніколи й нікому не розкажу. Як би я більше не намагалася розговорити Аделаїду, все було марно: вона більше не сказала ні слова, тільки кидалася з боку в бік і щось бубоніла собі під ніс. А я сиділа зв'язана й подумки очікувала свого кінця. Мені навіть не потрібно було гадати, як саме я помру, адже я все бачила. Тільки я молилася, щоб Кейр мене не знайшов. Подумки я благала про це.

— Прийшов час, — сказала Гекта. — Ходімо, потрібно підготуватися.

— Вставай! — грізно сказала Аделаїда. — І не смій пручатися.

— Не бійся, я навіть про це й не думала, все одно це мені нічого не дасть.

Гекта тільки подивилася на мене, та не сказала ні слова.

Мене прив'язали до великого каменю в печері. Думаю, це якийсь жертовник. Тут відчувалася дивна енергія навіть для мене, навіть повітря було іншим. Аделаїда з Гектою запалили багато свічок. Потім Гекта взяла дивну пляшечку з якоюсь рідиною, що світилася зеленим.

— Випий це.

— Що це? — запитала я. — Отрута?

— Ні, це не отрута, це зілля. Завдяки йому ти зможеш витримати цей ритуал. Давай, пий, уже часу обмаль.

У мене не було вибору, я просто погодилася й випила.
— Гекто, я можу попросити тебе про послугу?
— І чого ти від мене хочеш?
— Якщо мене прийдуть рятувати, не кривдь, благаю, нікого. Я знаю, що ти неймовірно сильна. Та я не хочу, щоб через мене хтось помер. Благаю тебе.

Вона подивилася на мене здивовано:— Звідки ти знаєш про мою силу?

— Я бачила видіння, Афіна й мама мені його показали. І там ти вбила Кейра, навіть не піднявши руки. Тому я впевнена, що твоя сила неймовірна.

— Зрозуміло. Так, ти маєш рацію. Ти могла просто здогадатися, що моє ім'я Гекта. Думаю, більше нічого знати не потрібно. Все, досить розмов, розпочинаємо.

Очі Гекти засвітилися, на її тілі з'явилися візерунки. Вони світилися фіолетовим відтінком. Вона щось промовляла, та я не могла зрозуміти ні слова. Земля від її сили почала здригатися. Моє тіло ніби обпікало вогнем, я вся горіла. Та цьому не було кінця, Гекта продовжувала. Я більше не могла витримувати цей біль і почала кричати. Мій крик відлунював по всій печері.

Через деякий час усе закінчилося, та з моїм тілом почало коїтися щось дивне. Воно почало світитися срібним відтінком, і сяйво охоплювало мене. Та мені не було боляче, а навпаки — це було щось знайоме й рідне, наче те, що я так довго шукала і знайшла саме тепер.

Потім я почула голос у своїй голові:

— Лауро, ти мене чуєш?— 

Так, — подумки відповіла я. — Хто ти?

— Я твоя вовчиця. Як же я довго чекала цього часу! Я думала, що ніколи не звільнюся з цього полону.

— Вибач, але, думаю, це ненадовго. Мою силу віддають іншому.

— Ти впевнена в цьому? — сказала вона. — Мені здається, що все навпаки, і мене звільняють.

— Можливо, для тебе це дійсно звільнення.

Та я не відчувала, що сили мене покидають, а навпаки — вони з'являлися в мені. Можливо, це той відвар, що дала мені випити Гекта? Я не могла знайти пояснення, звідки з'являється ця сила. Аж поки я не почула рик. Невже Кейр мене знайшов? Та потім я знову почула цей сильний рик і зрозуміла: то була я.

Аделаїда зрозуміла, що щось не так. Вона хотіла накинутися на Гекту, та одним помахом руки відьма відштовхнула її. Жінка відлетіла й ударилася об камінь.

Через декілька хвилин я відчула, що вся моя сила повернулася, не знаю як, та я це відчула. Гекта зупинилася, а потім сказала:

— Готово.

Я дивилася на неї, а потім запитала:

— Чому ви це зробили?

— Тому що ніхто не заслуговує на ту силу, що є в тобі. Та думаю, що ти гідна її. Богиня Місяця не випадково обрала тебе. Я б ніколи її в тебе не забрала, ніколи. А тепер вставай, тобі час повертатися.

Я все ще лежала на камені зв'язана.

— А ви не хочете допомогти мені звільнитися?Гекта засміялася:

— Думаю, ти й сама в змозі з цим упоратися. Спробуй

Я хотіла сказати, що не зможу, та мої руки самі все зробили за мене. Моєму здивуванню не було меж: як я так легко це зробила? Мені навіть не було боляче. Підвівшись, я зірвала кайдани з ніг. У цей час я побачила, що Аделаїда готує напад на Гекту. Я щосили підхопилася на ноги й схопила її за шию. Перетиснувши горло Аделаїди, я побачила, що вона знепритомніла, і обережно опустила її на підлогу.

— Чому ти не вбила її? — запитала мене Гекта.

— Хоч я і перевертень, та я не вбивця, — тихо відповіла я.

Піднявши Аделаїду однією рукою, я покрокувала до виходу з печери, та почула голос Гекти:

— Куди це ти?

— Ой, вибачте, — повернулася я. — Я забула вам подякувати. Дякую вам за те, що допомогли. А тепер мені потрібно повернутися, думаю, там усі вже з глузду з'їжджають.

— Та про це я тебе й питаю: куди ти? Ти хочеш звідси бігти пішки чи як?

— А що мені ще робити? — запитала я.

Відьма засміялася, а потім сказала:

— Я відкрию тобі портал, тому зачекай.

— Ой, я зовсім про це забула.