Розділ 55

Кейр

Ми з Рейнером стояли пліч-о-пліч, досі не вірячи в те, що щоправда відбулося на наших очах. Дві наймогутніші зграї в усій Гекатії охороняли Лауру. Ми створили найкращий захист, який тільки можна було уявити. І попри все — її викрали прямо у нас з-під носа.

Як таке взагалі могло трапитися?! Я був свято впевнений, що зможу її захистити, що моєї сили Альфи вистачить, аби вберегти свою істинну. Та я не зміг. І якщо її страшне видіння правдиве — її вб’ють.

Від пекучого болю та безсилого відчаю я заричав. Мій лютий рик, здавалося, почула вся Гекатія — стіни будинку здригнулися від цієї вібрації.

Почувши цей клич, наші вовки з вулиці миттєво забігли в дім.  Натовп був готовий до бою, воїни вичікували наказу. Мій бета, Конрад, швидко підійшов до мене, важко дихаючи та оцінюючи ситуацію:— Кейре, що трапилося? На кого нападати?

— Її викрали, — хрипко, ледве стримуючи вовка, який рвав мене зсередини, відповів я. — Прямісінько з мого будинку, Конраде! Якась чортова відьма відкрила портал прямо в кімнаті й забрала Лауру.

— Хто б узагалі наважився на таке божевілля?! — здивовано вигукнув Конрад, озираючись на місце, де повітря ще пахло паленою магією.

— Це зробила Аделаїда, — раптом втрутилася в нашу розмову моя мати, Інесса. Вона заходила до зали, і її обличчя було блідим, як крейда.

— Мамо, про що ти говориш? Хто така ця Аделаїда? — я різко повернувся до неї, хапаючись за будь-яку нитку.

— Ох, синку… Ти цього не знаєш, — мати важко зітхнула, притиснувши тремтячі руки до грудей. — Кейре, саме ця жінка була істинною парою Ігната. Вона ненавиділа Селену і прагнула влади. Боюся, що Лаура зараз у смертельній небезпеці. Бідна моя дівчинка, за що їй ці страшні страждання?..

Я мимохідь подивився на Рейнера. Могутній Альфа стояв непорушно, наче закам'яніла статуя, і порожнім поглядом дивився в ту точку, де щойно закрився магічний портал. Його заціпило від шоку.
— Рейнере! — гукнув я його, але він не чув. Навіть не поворухнувся. Його розум зараз був десь далеко, у минулому.

Я підійшов ближче, та він навіть не помітив моєї присутності. Розуміючи, що кожна секунда на вагу золота і нам потрібен сильний Альфа, а не привид, я щосили дав йому ляпаса. Звук удару луною розлетівся по кімнаті.

-Рейнере, прийди до тями! — закричав я йому прямо в обличчя, хапаючи за куртку. — Нам потрібно рятувати Лауру! Твоя прострація її не поверне!

Очі Рейнера миттєво спалахнули лютим, хижим вогнем. Шокований стан зник, поступаючись місцем чистій, первісній жадобі крові.

— Я повинен убити це стерво, — глухо, але так, що в Конрада сіпнулося плече, сказав Рейнер. — Я уб'ю Аделаїду. Мені шкода, що тридцять років тому я не пішов за нею в Мертвий ліс, а просто залишив там. Я був упевнений, що вона помре в тій гнилі. Та як… як можна було вижити в цьому клятому лісі тридцять років?!

Він різко розвернувся до виходу, і його вовк уже наполовину проступав крізь людську подобу.

 Збирай зграю, Кейре! — скомандував Рейнер. — Лаура бачила у видінні, що вона буде на полі, де росте багато сонцекрилів. Це ж те саме поле, що біля Мертвого лісу! Ми повинні знайти її там.

Я кинувся слідом за Рейнером, на бігу перевтілюючись у вовка. Наші воїни зробили те саме. До самого ранку ми прочісували це кляте поле, але тут нікого не було. Усе марно. Я не відчував навіть найменшого натяку на її запах.

— Рейнере, її тут немає! — загарчав я до нього . — Нам потрібно повертатися в будинок і придумати інший план.

Рейнер лише важко подивився на мене, але не сказав ні слова.

Коли ми повернулися, у будинку на нас уже чекали мої мама із татом. Мати одразу підбігла до нас, її очі були повні сліз:

— Кейре, ви не знайшли її?

— Ні, мамо, не знайшли, — глухо відповів я, ледве стримуючи вовка, який рвав мене зсередини від безсилої люті.

Тут до Рейнера підійшов мій батько, .— Я тут подумав… Можливо, Лаура взагалі не хоче, щоб ви її знайшли? І вона навмисно відправила вас по хибному шляху?

— Про що ти говориш, Роджере? — різко запитав дядько Лаури, наче хапаючись за соломинку.

-Рейнере, подумай сам. Ви обшукали все поле і не знайшли жодного сліду. А це означає, що вона вам збрехала. Я не знаю, яка в неї на те причина, але вона не хоче бути знайденою. Можливо, щось у тому видінні сильно налякало її.

-Думаю, тату, ти маєш рацію, — втрутився я, і всередині мене все похололо від страшної здогадки. — Я знав, що вона мені щось недоговорювала. Вона ж так сильно намагалася відмовити мене від її захисту! Невже… невже вона бачила у видінні, що ми помремо, якщо прийдемо туди?

Після цих слів Рейнер пильно подивився на мене, а потім похитав головою:

— Ти справді думаєш, що Аделаїда має таку силу, аби вбити нас усіх?

— Ні, вона такої сили не має, я в цьому впевнений, — жорстко відрізав я, стискаючи кулаки. — Та ми не знаємо, хто саме їй допомагає.

-І що ти мені пропонуєш, Кейре?! — вибухнув Рейнер, важко дихаючи від люті. — Не шукати Лауру, тому що ми можемо померти? Ти хочеш відступити?!

— Рейнере, заспокойся! Я не говорив цього, — жорстко відрізав я, зупиняючи його поглядом. — Просто нам потрібен чіткий план. Якщо ми загинемо, Лаура ніколи собі цього не пробачить. Нам потрібна допомога, інакше ми просто йдемо на вірну смерть.

Дядько Лаури примружився, міцно стиснувши зуби:— Про кого ти говориш? Яка ще допомога?

— Відьма, Рейнере, — впевнено промовив я. — Лауру викрала відьма, і ти сам краще за всіх знаєш, як їх шукати. Афіна тридцять років ховала Лауру від усього світу своїми чарами. Без її допомоги ми не пройдемо крізь магічний захист і ніколи не знайдемо її у Мертвому лісі.

— Я піду до Гекати, а ти — до матері Афіни. Зустрінемось тут, — скомандував я.

— Добре, — коротко відповів Рейнер.

Я пішов шукати Гекату, але вона цього разу не виходила до мене. Я гукав її, благав про допомогу, та все було безнадійно. Чому вона проігнорувала мій клич? Чим я міг її образити? На вулиці вже зовсім стемніло, тому я вирішив повертатися додому. Залишалося сподіватися, що Рейнерові пощастило більше, ніж мені.