Розділ 54

Лаура

Портал переніс мене в дивне місце. Це була зовсім не та печера, яку я бачила у своєму видінні. Рудоволоса жінка почала хижо сміятися, а потім зловтішно процідила:

— То це ти, Лаура?

— Так, — гордо піднявши голову, відповіла я. 

— Хто ти така і навіщо я тобі?А потім, витримавши коротку паузу, я голосно додала:— Гекто, виходь! Я знаю, що ти тут.

Від моїх слів рудоволоса миттєво зблідла.

— Звідки ти знаєш про Гекту?! Хто тобі сказав?

— Ніхто нічого мені не казав. Просто здогадалася, — збрехала я, намагаючись триматися впевнено.

— Ах ти ж мале стерво! Я вб'ю тебе просто зараз!Та в цю мить у розмову втрутилася Гекта, яка вийшла з тіні:

— Ні, не можна цього робити! Завтра буде місячне затемнення, тільки тоді я мушу провести ритуал. Тільки так. А вже потім вб'єш її.

— Про що ти, Гекто? Який ритуал? — запитала я, відчуваючи, як холоне всередині.

— Ми передамо твою силу тому, хто дійсно на неї заслуговує, — замість відьми відповіла рудоволоса.— І кому ж це ти хочеш її передати? Хто це так «заслуговує» на мою силу, і з чого ти взяла, що я її не варта? Я навіть ще жодного разу нею не скористалася!

— І не скористаєшся. Афіна добре постаралася, щоб сховати її від нас. Дуже добре. Та, на жаль для тебе, дарма.

— «Від нас»?.. Я все одно скоро помру, то хоча б поясни — заради чого?

— Добре, — хижо посміхнулася вона. — Моє ім'я Аделаїда. Ти чула про мене?

— Ні, — коротко відповіла я.Почувши це, жінка почала нервово ходити туди-сюди й кричати. Дивлячись на її хаотичні рухи, я раптом чітко зрозуміла: вона абсолютно не при собі. Я ніколи не думала, що перевертні теж можуть з'їхати з глузду. Що ж, хоч я і не психолог, але мушу спробувати.

— Стій, Аделаїдо, — спокійно покликала я її. — Можливо, це й добре, що про тебе мені ніхто нічого не розповідав. Адже тепер ти сама можеш розказати власну історію. Тільки ти і більше ніхто.Вона різко зупинилася, пильно подивилася на мене, а потім тихо промовила:

— Так... ти маєш рацію. Тоді слухай уважно.

— Як ти думаєш, що саме трапилося тридцять років тому? Тобі ж так ніхто нічого й не розповів! Ти думаєш, ніби все це провина Ігната, адже він убив твою матір, яку ти так сильно любила. Та це не його провина, а твоя! Ти винна в усьому, що сталося. Через тебе померла твоя мати, і через тебе його вигнали, позбавивши сили. Це все твоя провина, і що б не трапилося далі — у всьому винна тільки ти, знай це, Лауро!

— Так... — тихо відповіла я, опустивши погляд. — Ти маєш рацію. Це тільки моя провина, і мені дуже шкода. Але я зовсім нічого не пам'ятаю. Розповіси мені все? Можливо, так я ще сильніше відчую свій гріх.

— Ти маєш рацію, ти повинна знати все, що накоїла, і як нам було важко.

Я була істинною парою Ігната. Ми довго жили разом, але не мали ні дітей, ні статку. І тоді мені в голову прийшла шалена ідея. Селена не мала пари, проте так сильно бажала сім’ї. Тому я підговорила Ігната збрехати їй і зробити так, щоб вона закохалася в нього. І це спрацювало. Ігнат був до неї уважним, і за деякий час вона повністю йому повірила. Знаєш, твоя мати була справжньою дурепою!

А ось Рейнер… Він відчував, що щось не так, тому нічого Ігнатові не дозволяв. Ігнат жив у будинку такого могутнього альфи, але не мав нічого — був там наче слуга. І навіть після твого народження нічого не змінилося.

Та в один день Ігнат дізнався, що в тобі, дитино, прихована занадто велика сила. І ти не заслуговувала на неї. Афіна відчула її в тобі ще до того, як вона повинна була прокинутися. Так з’явився новий план. Але ти зруйнувала його. Ти ховалася тридцять років, і твоя сила аж до сьогодні спить.

— Тепер ти все зрозуміла? — кинула вона мені майже в обличчя.

Я мовчала, збираючись із думками, а потім відповіла:

— Ні, я ще не все зрозуміла. Ти розповіла мені не все. Я хочу знати, як Ігната вигнали, а найголовніше — де весь цей час була ти?

Я бачила, як їй боляче. Знала, що вона звинувачує мене, та все одно хотіла допомогти. Як би дивно не звучали мої слова, але я повинна була дізнатися правду. Всю правду від цієї божевільної жінки.

О-о, а тут саме найцікавіше! — вигукнула вона, оскалившись. — Слухай! Ігнат розповів мені все про тебе. Я бачила, як в його очах народилася ідея отримати силу і владу. З твоєю силою він став би найсильнішим у Гекатії! А це означало, що ми мали б усе, про що так сильно мріяли. Та Селена ніколи б цього не дозволила, вона б нам заважала. Тому, довго не думаючи, ми вирішили вбити її. А тебе — викрасти, щоб потім передати твою силу Ігнатові. Дати йому те, на що він заслуговує!

Жінка раптом сіпнулася, її голос перейшов на люте сичання:— Та в Афіни був інший план. Те стерво побачило, що ми вбили Селену, і сховало тебе, а на нас із Ігнатом оголосили полювання. Двоє вовків ніяк не могли втекти від двох сильних зграй. Його схопили. І відьма позбавила його сили, а потім відправила у світ людей — помирати там. А я… я весь цей час ховалася у Мертвому лісі. Скажи, Лауро, ти була в цьому лісі?

— Так, я була там, — тихо відповіла я, пильно дивлячись на неї. — І я впевнена, що ти сильна жінка. Тому що я б ніколи не змогла прожити в тому лісі тридцять років. Ніколи.

— О, ти маєш рацію… — її голос раптом згас, ставши пустим. — Там немає життя.