Розділ 51

Кейр

Я вже не раз думав про те саме, що щойно сказала мені Лаура. Я теж шалено боявся... Боявся, що ми ніколи не зможемо повернути її вовчицю. Що буде тоді з нами? І раптом мені в голову прийшла одна божевільна думка. А що, як я теж відмовлюся від сили, і ми проживемо життя як звичайні люди? Можливо, це єдиний вихід. І, можливо, саме тому Афіна так і не повернула Лауру до Гекатії — бо знала, що магію вже не відновити? Цілком імовірно, що так воно і було.

Та чи зможу я жити в людському світі? Для мене там усе дике, чуже й незвичне. І тут я знову спіймав себе на жорстокій думці: але ж саме так я вчинив із Лаурою! Нічого їй не пояснивши, просто привів сюди. Для неї тут теж усе було новим, дивним і лякаючим. Тільки зараз я по-справжньому починаю розуміти, що вона відчувала.

Ще два дні, дівчинко моя... Ще два дні я буду повністю зайнятий справами зграї, а потім ми разом шукатимемо вихід. І обов'язково щось знайдемо.А якщо ні...

 Що ж, тоді я заблокую свою силу. Але ми все одно будемо разом.

Із цими думками я міцно пригорнув сплячу Лауру до себе й не помітив, як заснув.

Та серед ночі щось трапилося. Лаура почала неспокійно кидатися уві сні й щось розпачливо кричати, а я ніяк не міг її розбудити.

— Лауро, що з тобою? Прокинься!

Нарешті за кілька хвилин вона прокинулася, уся в гарячому поту. Її погляд був абсолютно порожнім. Вона ще якийсь час нічого не говорила, а просто некліпно дивилася в одну точку.

— Що трапилося? Тобе щось болить?

— Ні, Кейре, — розгублено відповіла вона. — Я бачила дивний сон. Та, можливо, це був зовсім не сон...

Розповіси мені, що ти бачила?

— Маму й Афіну... Вони попереджали мене про небезпеку, а потім показали, що на мене чекає.

— І що ж на тебе чекає?

— Смерть, — відповіла Лаура. — На мене чекає смерть.

Та в цю мить я збрехала йому. Я промовчала й не сказала, що в тому видінні загину не тільки я, а ще й він. І саме це налякало мене найсильніше.

— Знаєш, напевно, це просто нічний кошмар, — спробувала заспокоїти його я. — Таке часто буває в людей, я ж так багато всього пережила останнім часом.

Я знову пригорнув її до себе, наче маленьку дитину. Якщо вона вважає це просто страшним сном — нехай, можливо, так їй буде легше. Та мені цей кошмар не давав спокою. А якщо це нове пророче попередження? Тоді це означає лише одне: Лаура в смертельній небезпеці. Завтра я негайно зустрінуся з Рейнером, і ми придумаємо план, як її захистити. А вже з самого ранку я залишу біля будинку кількох найкращих вовків, щоб вони цілодобово охороняли її.

Думки про те, що Лаура в небезпеці, не давали мені спокою. Тому з самого ранку я негайно вирушив до Рейнера, щоб поділитися з ним своїми страхами.

Коли я все розповів, Рейнер якийсь час пильно дивився на мене, а потім запитав:— Кейре, ти впевнений, що це справді не був звичайний сон?

— Не впевнений, можливо, так воно і є... Але щось усередині не дає мені спокою, розумієш, Рейнере? Якщо ти не допоможеш мені, я все зрозумію.

— Ти що, з глузду з'їхав? Я не буду допомагати тобі, — відрізав Рейнер.

Я не вірив власним вухам. Невже він мені не вірить? Проте після короткої паузи Рейнер усміхнувся й продовжив:

— Я буду захищати свою родину. Це не допомога, це мій обов'язок, — його важка рука лягла мені на плече.

— Дякую тобі, друже. Дякую.

— Друже? — перепитав Рейнер і голосно засміявся. — Взагалі-то, тепер я твій дядько!

— Знаєш, я назву тебе дядьком тільки тоді, коли Лаура пробудить свого вовка, — у тон йому відповів я.