Розділ 50

Лаура

Я спустилася на сніданок зі словами:

— Вибачте, що запізнилася.

Рейнер ще був тут.

— Дядьку, я так рада, що ти ще не поїхав!

— Я не міг залишити тебе тут без розмови, — відповів він. 

— Я мушу тебе запитати: ти поїдеш зі мною в наш будинок чи залишишся тут? Та знай, я в жодному разі не ображуся на твій вибір.

— Дякую, дядьку. Я знаю, що ми втратили багато часу. Та я повинна залишитися тут, із ним. Думаю, так буде краще.

— Ти маєш рацію, дівчинко моя, ти ж його Луна, — лагідно посміхнувся Рейнер. 

— Я все одно приходитиму до тебе, і ми будемо бачитися. Не хвилюйся через це, все добре.

Інесса спостерігала за нашою розмовою, і я бачила, що моя відповідь їй сподобалася. Вона підійшла до Рейнера, поклала руку йому на плече, а потім сказала:— Рейнере, не хвилюйся, я наглядатиму за Лаурою. А ти можеш приходити до нас будь-коли. Тепер ми сім'я. Я приготую кімнату для тебе, ти більше не гість у цьому домі. Відтепер ми одне ціле.

Роджер почув нашу розмову й теж підтримав дядька:— Ти ж знаєш, Рейнере, ти мій найкращий друг. А тепер ми ще й породичаємося. Ми завжди раді тебе бачити. І твою племінницю ніхто в тебе не забирає.

Кейр теж долучився до розмови, хитро примружившись:

— Чому це її ніхто не забирає? Я її вже забрав, тепер вона моя.Рейнер тільки засміявся, а потім сказав:

— Я від тебе нічого іншого й не очікував.

Ми всі дружно пішли снідати.Здавалося, саме так усе й повинно бути, і це вже моя справжня родина. Та раптом я згадала, що все ще не вмію перевтілюватися. Тому я твердо вирішила: мушу докласти всіх зусиль, щоб розблокувати свою силу. Тепер я справді цього шалено хочу.

Після сніданку дядько й Кейр поїхали у справах своїх зграй.

А ми з Інессою вирушили на закупи. Кейр дав мені дивні монети, сказав, що це гроші, і попросив, щоб я ні в чому собі не відмовляла. Крамниці в Гекатії зовсім не такі, як у звичному світі. Тут ти просто йдеш у ліс до відьми, малюєш у своїй голові образ, і за дві хвилини на тобі вже вбрання, про яке ти щойно подумала! Для мене це було чимось дивним і незрозумілим. Я не могла повірити власним очам і навіть ущипнула себе, думаючи, що це лише сон. У Гекатії немає моди — тут усі одягаються так, як хочуть, і нікому немає діла до того, у що ти вбрана. І мені це дуже подобається.

Після важкого дня я втомлена повернулася додому. До речі, є одна цікава річ: одяг не потрібно нести додому в руках — він просто сам з'являється у твоїй кімнаті.

Я була неймовірно втомленою, та все одно не хотіла йти спати — так прагнула його побачити. Але до пізнього вечора він не повертався. Я вже не мала сил продовжувати цей бій із солодким сном. Утома врешті взяла наді мною гору, і я заснула.

Прокинувшись уранці, я побачила, що Кейр спить поруч. Я ніжно притиснулася до нього й чекала, поки він прокинеться. Так повторювалося щодня: Кейр приходив пізно ввечері, а вранці ми розходилися, майже не розмовляючи. Він обіцяв, що за кілька днів проводитиме зі мною більше часу, а зараз мусить владнати деякі справи, адже його надто довго не було в зграї.

Я розуміла його. Напевно, навіть краще, ніж він сам думав. Адже коли я працювала в лікарні, мене теж майже ніколи не було вдома, робота була моїм життям. Виходить, Кейр такий самий, як і я, коли це стосується обов'язків.

Усі ці дні ми з батьками Кейра теж не відпочивали. Щосили намагалися знайти відьму, яка зможе розвіяти чари Афіни, та це виявилося значно важче, ніж ми думали. Кілька відьом бралися за справу, але так і не змогли нічого вдіяти. Мені вже починало здаватися, що магія Афіни просто непробивна

Увечері після чергового невдалого дня я лежала на ліжку й думала: що буде, якщо моя сила так і не прокинеться? Як із цим впорається Кейр, якщо він навіть торкнутися мене не може? Він так боїться втратити контроль над собою. Тепер я нарешті розумію, чому він був таким холодним зі мною, і причину тих слів, коли він залишив мене в дядька. А що, як мені й справді переїхати до Рейнера? Можливо, так Кейру буде легше впоратися?

Мої тривожні думки перервав Кейр, який тихо зайшов до кімнати:— Ти чого ще не спиш? Мама розповіла мені про ваші невдалі спроби. Не хвилюйся, я впевнений, що ми з цим впораємося. Ми обов'язково знайдемо вихід.

— Я знаю, що ми знайдемо вихід, але, знаєш... я тут подумала. Можливо, мені краще повернутися до дядька?

Кейр здивовано подивився на мене, а потім запитав:— З якого це дива? Тобі щось тут не подобається чи я про щось не знаю.

-Та ні, справа зовсім не в цьому. Я просто переживаю за тебе. Мені здається, що тобі дуже важко бути поруч зі мною, адже ти мусиш постійно себе контролювати. Але контроль переоцінюють...

— Тобто ти боїшся, що зі мною ти в небезпеці?

— Та ні, Кейре! Я довіряю тобі навіть більше, ніж собі.

— Тоді ти думаєш, що це я в небезпеці поруч із тобою?

— О Боже, дай мені хвилинку, я повинна правильно висловити свої думки, — зітхнула я. — Я боюся, що тобі боляче бути поруч. Можливо, тобі стане легше, якщо я деякий час поживу в Рейнера? Кейре, я боюся, що ми ніколи не повернемо мою силу. Боюся того, що буде тоді, і як ми з цим житимемо.

— І тому ти вирішила знову втекти від мене? — Кейр підійшов ближче. — Я не хочу, щоб ти їхала. Так, мені боляче, але мій біль стає ще сильнішим, коли тебе немає поруч. Коли я не чую твого голосу й не відчуваю твого аромату.

— Аромату? — перепитала я, раптово зніяковівши. — І чим же я пахну?

— Твій зарах солодкий... Він схожий на квітку сонцекрила. Можливо, саме тому твоя мама так сильно їх любила. Бо це твій запах.Він подивився мені прямо в очі й тихо додав:— Я прошу тебе: довірся мені. Через два дні я звільнюся, і ми з Рейнером вирушимо на пошуки відьми. Можливо, нам удасться знайти відповіді. А тепер не хвилюйся й просто лягай спати. І прошу тебе... більше не тікай від мене.