Розділ 49

Лаура

Інесса влаштувала мені екскурсію будинком. Ця жінка була неймовірно приємною та люблячою. З нею я почувалася на своєму місці, і тепер Гекатія не здається мені такою жорстокою та чужою. Якби я познайомилася з Інессою раніше, то мені б тут було значно легше.

— Скажіть, Інессо, — запитала я, — ви не проти того, що я Луна вашого сина? Адже в мене немає сили, і я не знаю, чи ми зможемо її пробудити. Що буде тоді?

Інесса подивилася на мене, а потім сказала:

— Лауро, мій син уже багато років живе без Луни. І якщо вона в нього тепер є, то я дуже рада цьому. Але найбільше я радію, що це саме ти. Щодо сили не хвилюйся, я впевнена, що ми зможемо знайти відьму, яка нам допоможе. Тому не турбуйся про це.

— Дякую вам, Інессо.

— Ти не голодна? — запитала вона мене.

— Знаєте, я не хочу їсти, але дуже хотіла б відпочити. Якщо це можливо.

— Ходімо, я покажу тобі кімнату. Я приготувала її для тебе, ще коли Кейр із Рейнером пішли по тебе. Якщо ти не проти, то я б хотіла, щоб ти залишилася в нас.

— Залишитися тут? Я не знаю... Можливо, мені потрібно подумати про це. Якщо ви не проти.

— Звичайно, що ні. Я все розумію. Іди відпочивай. Я приготувала для тебе одяг, а завтра ми підемо й купимо все, що потрібно.

— Дякую вам, Інессо.

— Нема за що, відпочивай

 Я почала оглядати кімнату — вона була просторою та світлою. Інтер'єр тут не такий, як у Рейнера, він більше схожий на людський. Мені тут подобається. Я роздивилася одяг, який для мене приготувала Інесса, — він був простим і красивим. Мені навіть  здалось,  що ця жінка добре мене знає. Знайшовши піжаму та халат, я вирішила прийняти ванну. Тільки-но я збиралася лягати в ліжко, як почула стук у двері.

— Заходь, — сказала я. До кімнати увійшов Кейр.

— Тобі все подобається? Можливо, бажаєш щось змінити?

— Ні, дякую, кімната просто чудова. Твоя мама все гарно влаштувала.

— Ти сподобалася моїм батькам. Я навіть не очікував, що вони тебе так приймуть .

— Я й сама не думала, що почуватимуся тут як удома.

Після цих слів обличчя Кейра змінилося. Він тихо засміявся. Знову ці дві його ямочки... Коли він сміється, це мене просто зачаровує. Моє серцебиття прискорилося.

Він дивився на мене, і я почала червоніти й ніяковіти під його поглядом. Кейр узяв мене за руку і заговорив тихим голосом:

— Лауро, пробач мені. Інколи я жорстокий до тебе. Пробач мені за це... Я не хочу виправдовуватися перед тобою, та відчуваю, що мушу все пояснити. Мені важко бути з тобою, поки твоя сила спить. Я небезпечний для тебе. Зрозумій мене, я не хочу тобі нашкодити, бо просто не зможу цього пережити. Ти дуже дорога для мене — не тільки для мого вовка, а й для мене самого. Я кохаю тебе.

Я дивилася на Кейра й не вірила своїм вухам. Після довгої мовчанки я нарешті сказала:
— Я не можу відповісти, що кохаю тебе...
Обличчя Кейра миттєво затьмарилося, та я продовжувала:
— Але я точно знаю, що ти мені подобаєшся. Мене тягне до тебе, і я хочу дізнатися про тебе більше. Хочу бути поруч із тобою.

Кейр знову усміхнувся. Коли я бачу його посмішку, мені здається, що він просто людина, а не Альфа.

— Чому ти так рідко усміхаєшся? Посмішка тобі дуже личить.

Кейр нічого не відповів. Він просто дивився на мене якийсь час, а потім поцілував.

Цей поцілунок змінив для мене все. Я піддалася своїм почуттям, і наш поцілунок ставав дедалі пристраснішим. Раптом я почула глухе рикання Кейра — він різко відштовся від мене.

— Що не так? — запитала я. — Що трапилося?

--Пробач, Лауро... Пробач, та ми не можемо цього зробити. Зрозумій, справа не в тому, що я не хочу. Я шалено тебе прагну, та ми не можемо — це надто небезпечно. Мені краще піти.

— Стій, Кейре, давай просто поговоримо. Не тікай від мене, я хочу дізнатися про тебе більше. Не відштовхуй мене, прошу.

Він подивився на мене, і його погляд був зовсім розгубленим.

Я довго не думала й випалила:
— Кейре, обіцяю, я не спокушатиму тебе.

Від цих слів він тихо засміявся, а потім запитав:
— А ти не боїшся, що це я буду спокушати тебе?

Я теж усміхнулася й відповіла:
— Ні, я не боюся тебе.

Після цих слів він повернувся до мене й міцно обійняв. Ми довго лежали на ліжку й розмовляли. Я розповідала ему про себе та своє дитинство, а Кейр ділився історіями про своє. 

Я навіть не помітила, як заснула. Прокинувшись уранці, я відчула його рівномірне дихання. Підвівши очі, я подивилася на цього чоловіка. Коли він спить, то виглядає зовсім інакше — такий спокійний і неймовірно вродливий.

Раптом двері відчинилися, і до кімнати зайшла Інесса. Вона побачила нас із Кейром і миттєво усміхнулася:
— Ой, вибачте мені! Я не подумала... Наступного разу без стуку не заходитиму! — і вона швиденько вибігла з кімнати.

Я хотіла було піти за нею, та сильна рука Кейра владно притягнула мене назад. Сонним голосом він пробурмотів:
— Давай ще трішки так полежимо... Потім я цілий день займатимуся справами зграї, тож дай мені ще п'ять хвилин.

Я нічого не відповіла — просто лежала поруч і насолоджувалася цими щасливими хвилинами.