Розділ 48

Кейр

Я буквально палав від люті. Як Лаура взагалі могла так відверто фліртувати з цим людським детективом?! Та вона ще й на каву погодилася піти з ним наступного тижня! Невже вона передумала і тепер не збирається повертатися в Гекатію? Невже вона хоче назавжди залишитися тут, із цим Дереком?!

 Ні, ніколи в житті цьому не бути! Через цей шалений гул крові у вухах я навіть не чув, про що вона там розмовляє з Рейнером. Нарешті, різко зупинившись посеред вулиці, я просто вибухнув і закричав на неї:

— Лауро, невже ти не їдеш з нами?! Ти хочеш залишитися тут, із цим своїм Дереком?!

— Кейре, ти що за дурниці верзеш?! — обурено відповіла вона, круто повернувшись до мене. 

— Ти що, зовсім із глузду з'їхав?!

— Можливо! Бо ти, напевно, знову думаєш, як утекти від мене?! Вже вигадуєш новий хитрий план?!

— Кейре, та заспокійся ти нарешті! — Лаура роздратовано закотила очі. — Я просто підіграла детективу, щоб він якомога швидше підписав папери й відпустив твого друга! Я панічно боялася, що Рейнер втратить контроль і накоїть лиха за ґратами в людській камері!

— Отже, зі мною ти теж постійно граєшся?! — крижаним тоном процідив я, роблячи крок до неї.

— Знаєш що, Кейре... думай собі все, що заманеться, — гордо скинула вона підборіддя. — Якщо ти мені настільки не віриш, то будь ласка! А тепер ходімо вже, нема чого нам тут більше затримуватися.

Тут уже Рейнер не витримав і суворо втрутився в нашу палку суперечку:

— Слухайте, може, вам уже досить? Ви наче кіт із собакою, постійно скандалите на рівному місці! Ходімо вже.

Після цього ми йшли до лісу в повній, гнітючій тиші. Ніхто не зронив ні слова.

— Гекто! Гекто, ти мене чуєш?! — щосили закричав я, коли ми дісталися потрібної галявини.

 — Будь ласка, відкрий нам портал назад!

За мить перед нами знову з'явилася ця стара відьма. Вона почала творити заклинання, і все відбувалося точно так само, як і минулого разу. Проте тепер на обличчі Лаури не було ні краплі страху. Я запізно схаменувся і хотів перехопити її за руку, щоб увійти разом, та було вже пізно — вона сміливо зробила крок уперед і першою зникла в сяйві магічного порталу.

Лаура

Цього разу Гекта не стала відправляти нас до моторошного Мертвого лісу. Вийшовши з магічного марева порталу, я опинилася посеред величезної, розкішної зали. Я вперше в житті бачила це величне місце. Поки я приголомшено розглядала високу стелю та дивовижний інтер'єр кімнати, мій погляд натрапив на статного чоловіка та красиву, витончену жінку, які стояли неподалік.

Я вже збиралася щось розгублено сказати, аж раптом позаду мене з шумом з'явилися Кейр та дядько Рейнер. Побачивши нас, жінка щиро й радісно посміхнулася:

— Рейнере! Кейре! Ви вже повернулися? — а потім її уважний, теплий погляд перевівся на мене: — А це, напевно, Лаура?

— Так, мамо, це Лаура, — упевнено відповів Кейр, роблячи крок уперед і закриваючи мене собою.

Я щиро здивувалася, проте намагалася не показувати жодних зайвих емоцій на своєму обличчі. То це його мама... Вона виглядає неймовірно молодою, витонченою та красивою. А цей статний чоловік поруч із нею, напевно, батько Кейра.

Раптом я подумала, що з мого боку дуже невиховано ось так мовчки стояти й ховатися. Тому я рішуче вийшла з-за спини Кейра, зробила крок уперед і щиро посміхнулася:

— Приємно познайомитися з вами. Я Лаура. — З цими словами я ввічливо протягнула руку.

— Ой, і мені теж неймовірно приємно, дитино! — радісно вигукнула жінка. 

— Я Інесса, мама Кейра. А тепер, сподіваюся, вже і твоя.Інесса акуратно й дуже тепло стиснула мою долоню.

— А це мій чоловік, Роджер, — представила вона свого супутника.

Роджер повільно підійшов ближче. Його рукостискання було значно міцнішим і впевненішим, ніж у дружини, як і личить сильному вовку. Він кілька секунд пильно й уважно вдивлявся в моє обличчя, а потім тихо сказав:

— Ти просто неймовірно схожа на Селену...

У мене всередині все перевернулося від почутого.— Що?! Ви... ви знали мою маму? — тремтячим голосом перепитала я.

— Так, ми обоє дуже добре її знали, — лагідно кивнув Роджер.

 — Обіцяю, трохи пізніше я обов'язково розповім тобі про неї абсолютно все, що ти захочеш почути.

Мої очі миттєво наповнилися гарячими сльозами від раптової згадки про матір.

— Дякую вам... — пошепки відповіла я, ковтаючи клубок у горлі.

У той же момент у моїй голові промайнула іронічна думка: «Ну як це взагалі можливо, щоб у таких приємних, гарних і вихованих людей виріс такий грубий та нестримний син? Я ж була свято впевнена, що батьки Кейра такі самі нестерпні, як і він сам!