Розділ 47

Лаура

Щойно детектив Джонс вийшов із палати й зачинив за собою двері, Кейр приголомшено подивився на мене, а потім емоційно вигукнув:

— Лауро, ти що, з глузду з'їхала?! Рейнер ніколи в житті не залишиться тут надовго! 

Я спокійно подивилася на Кейра й тихо, але впевнено відповіла:

— Йому й не доведеться цього робити. Як тільки його випустять з-за ґрат під заставу, ми всі разом негайно повернемося в Гекатію..А детектив нехай потім шукає нас скільки завгодно. До нашого світу його закон усе одно ніколи не дійде

Я чітко зрозуміла: мені більше немає місця серед людей. Цей світ став для мене чужим, а після нападу Ігната залишатися тут було просто смертельно небезпечно. Мій справжній дім тепер в Гекатії. «Прошу, дядьку, тримайся, — подумки благала я, дивлячись у вікно палати. — Завтра все закінчиться. Залишилося зовсім недовго».

Наступного ранку я підписала в лікарні всі необхідні документи про відмову від подальшого лікування. Ми з Кейром одразу ж вирушили до моєї квартири, щоб забрати документи та банківські картки. Мені потрібно було зібрати гроші на заставу за будь-яку ціну, адже це був наш єдиний квиток на волю. Та хоч як крути, на моєму рахунку все одно не було такої величезної суми. Тоді я дістала зі схованки всі свої коштовні речі, золото та прикраси, і ми попрямували до найближчого ломбарду. Але навіть після цього мені катастрофічно не вистачало ще десяти тисяч доларів.

Відчай ледь не накрив мене з головою, та раптом у пам'яті виринула рятівна ідея. Кредит! Я ж можу швидко оформити кредит . Я успішний лікар, моя кредитна історія завжди була бездоганною, тому банк просто зобов'язаний схвалити мою заявку. Мені байдуже, що я буду винна банку гроші, які ніколи не поверну .

Минуло кілька годин запеклого очікування й паперової тяганини. І ось нарешті потрібна сума була в мене на руках. Тепер ми можемо визволити Рейнера і назавжди повернутися додому.

Я впевнено увійшла до будівлі поліцейського відділку. Там на мене вже чекав детектив Джонс.

— Добрий день, детективе, — щиро посміхнувшись, привіталася я.

— Добрий день, Лауро, — чоловік підвівся мені назустріч. — Як ваші справи? Сьогодні ви виглядаєте набагато краще, ніж учора.
— Дякую, детективе. Я в повному порядку, серйозних ушкоджень у мене немає.

— Та все одно, Лауро, ви гідно тримаєтесь. Я щиро захоплююся вашою внутрішньою силою.

— Дякую, детективе, мені дуже приємно це чути.— Знаєте, для вас, міс, я просто Дерек, — тепло посміхнувся він, дивлячись мені прямо в очі.

— Тоді я просто Лаура. Для тебе, Дереку, — підіграла я, тримаючи в голові нашу головну мету.

Я всім тілом відчувала , що Кейрові наша розмова абсолютно не подобається. Його вовчі інстинкти буквально рвалися назовні від ревнощів, та для мене зараз це не мало жодного значення. Моїм головним завданням було за будь-яку ціну визволити дядька з цієї халепи. Думаю, Кейр також чудово це розумів, тому стримувався з останніх сил — просто мовчки стояв поруч, зводячи вилиці від дикого гніву.

— Ну що ж, Дереку, — м'яко перервала я його, щоб нарешті повернутися до головного. 

— Я не хочу змушувати свого дядька так довго чекати на мене в камері. Може, перейдемо безпосередньо до справи?

— Так, ти абсолютно права, Лауро, — стрепенувся детектив.

 — Я трохи відволікся. Знаєш, ти дійсно вмієш зачаровувати людей. Думаю, твій наречений це чудово розуміє й береже тебе.

Кейр уже просто не витримав цього відвертого флірту. Він зробив крок уперед, заглядаючи поліцейському прямо в обличчя, і крижаним тоном процідив:

— Можете не хвилюватися, детективе. Я прекрасно знаю, що моя Лаура неймовірно цінна. Саме тому я ніколи в житті не ображу її й не покину. Правда ж, люба? — він повернув голову й пильно подивився на мене.

— Так, любий, — відповіла я, солодко посміхнувшись йому у відповідь. А потім знову повернулася до столу детектива: 

— Дереку, я все оплатила в банку. Ось квитанція про сплату застави.

Після твердих слів Кейра Дерек Джонс помітно споважнів. Його розслабленість миттєво зникла. Він мовчки взяв документ і почав ретельно перевіряти кожну печатку на паперах. Після кількох хвилин напруженого очікування він нарешті поставив свій розмашистий підпис на бланку, натиснув кнопку селектора й суворо наказав черговому:

— Відпустіть Рейнера Віндта

За кілька хвилин двері конвойної кімнати відчинилися. Дядько буквально кипів від люті, його кулаки були міцно стиснуті, та щойно він побачив мене, весь його гнів миттєво випарувався.

— Лауро! — вигукнув він, кидаючись назустріч. — Із тобою і справді все гаразд? Ох, дівчинко моя...Він міцно, по-батьківськи обійняв мене, ховаючи обличчя в моєму волоссі.

— Я такий радий, що ти в порядку. Пробач мені, що я так довго... Пробач, що не вберіг відразу.

Дерек мовчки спостерігав за цією зворушливою родинною сценою, а потім, коли ми відсторонилися один від одного, раптом зробив крок до мене:

— Лауро, я знаю, що ви маєте нареченого. Тому приховувати нічого не буду — я з тих людей, які звикли говорити правду прямо у вічі. Ви мені надзвичайно подобаєтесь. Чи можемо ми попити кави з вами на днях? По-дружньому.

Я знову чарівно посміхнулася, остаточно присипляючи його пильність:

— Так, Дереку, звісно, можемо. Давай наступного тижня, у мене якраз буде вихідний.