Розділ 46

Лаура

Прокинувшись у палаті, я спочатку взагалі нічого не розуміла. Де я? Що сталося? Можливо, це просто черговий сон?.. Але за мить спогади почали стрімко відновлюватися в моїй голові: втеча з Гекатії, повернення на роботу, напад Ігната... А ще той запеклий крик, який я почула перед тим, як знепритомніти. Хтось врятував мене в тому провулку. Але хто це міг бути? Кейр? А можливо, мій дядько?..

Раптом двері відчинилися, і до палати увійшов він — Кейр. «Навіщо він тут? — промайнуло в моїй голові. — Невже він став би шукати мене після тих жорстоких слів? Після того, як дозволив мені піти, так нічого й не пояснивши?» Ні, це точно якийсь сон. Або, можливо, я вже просто померла...

Проте після важкої, відвертої розмови з ним я врешті-решт усвідомила, що не сплю. Кейр дійсно знову знайшов і врятував мене. Ба більше, цього разу він навіть не злився на мою втечу. З чого б це раптом?

— Як там Рейнер? — хрипко запитала я, згадавши про рідних. — Ти ж бачив його після того, як я пішла? З ним усе гаразд?

У цю ж мить обличчя Кейра наче скам'яніло. Він розгублено подивився на мене, а потім тихо промовив:— Я... я зовсім забув про нього. Лауро, він у в'язниці.

— Про що ти взагалі верзеш?! — мої очі округлилися від шоку. — Хіба в Гекатії є в'язниця для Альф?

— Та не в Гекатії, Лауро, а тут, у твоєму світі, в людській в'язниці! Він перейшов портал разом зі мною, щоб допомогти повернути тебе. Але те, що Ігнат коїв із тобою в провулку, остаточно вивело його з себе. Він ледь не забив цього виродка до смерті на місці... Саме в цей момент і приїхала поліція.

— О ні... тільки не це! Та що ж ви накоїли?! — страх за дядька додав мені сил. — Я мушу негайно поїхати у відділок і пояснити їм усе .

Я спробувала підвестися з ліжка, скидаючи ковдру, але саме в цей момент двері палати з гуркотом відчинилися знову. На порозі з'явився суворий чоловік у цивільному костюмі з жетоном на поясі.
 

— Ви Лаура Віндт? — запитав він, пильно вдивляючись у нас із Кейром. — Я детектив поліції Дерек Джонс.

Я кілька секунд мовчки дивилася на чоловіка, який щойно увійшов, а потім тихо, ледь хрипким голосом відповіла:— Так, детективе, це я.— Лауро, ви можете детально розповісти нам, що саме з вами трапилося у тому провулку? — запитав детектив Джонс, дістаючи блокнот.— Так, звісно...

Я намагалася говорити спокійно і розповісти абсолютно все, що пам'ятаю. Проте мені доводилося на ходу ретельно підбирати слова, щоб за жодних обставин не виказати правду про перевертнів та Гекатію. Детектив Джонс довго й уважно слухав мою розповідь, жодного разу не перебивши й не поставивши жодного запитання. Коли я закінчила, він на мить задумався, а потім підсумував:

— Тобто ви хочете сказати, що ваш біологічний батько намагався вас убити, а той інший чоловік — ваш дядько, який просто вчасно поспішив на допомогу й урятував ваше життя?

— Так, детективе, — впевнено кивнула я. — Все саме так і було.

Джонс повільно перевів свій проникливий погляд на Кейра, який усе цей час мовчки стояв поруч із моїм ліжком.

— А хто ось цей чоловік? Наскільки мені відомо з рапорту патрульних, він також перебував на місці злочину.

— Це Кейр, він... мій наречений, — збрехала я, навіть не моргнувши оком. Кейр від цих слів помітно здригнувся, але промовчав. — Я занадто довго не поверталася додому з роботи, тому він разом із моїм дядьком пішов шукати мене. Скажіть, тепер, після моїх свідчень, ви ж можете відпустити дядька? Це був звичайний самозахист!

Детектив Джонс важко зітхнув і сховав блокнот до кишені піджака:

— На жаль, Лауро, не все так просто. Я не можу цього зробити. Ваш дядько занадто сильно вийшов за рамки дозволеної самооборони. Він буквально місивив живого чоловіка ногами, а це вже серйозна кримінальна стаття.

Після цих слів детектива мені перехопило подих, а серце шалено заколотилося в грудях. Невже дядька заарештують надовго і посадять за ґрати? Це все виключно моя провина... Якби я тільки не втекла тоді з Гекатії, нічого цього ніколи б не сталося!

Детектив Джонс миттєво помітив мій глибокий розпач. Кілька секунд він мовчки переводив погляд з мене на Кейра, а потім спокійно додав:— Лауро, я ще не закінчив. Ви можете сплатити великий грошовий штраф і заставу. Тоді ми зможемо закрити справу за згодою сторін і відпустити вашого дядька. Проте є одна сувора умова: йому категорично заборонено виїжджати з нашого міста, поки триватиме юридичне оформлення.

— Штраф? — приголомшено перепитала я, і в моїй душі нарешті затеплилася надія. — Добре! Я сьогодні ж піду в банк і все до копійки сплачу , та я здогадалась що банк вже закритий .  Завтра я все оплачу завтра. І я особисто обіцяю вам, детективе, що він залишиться тут і нікуди не поїде.