Розділ 45

Кейр

Потрапивши у світ людей, Рейнер був у повному шоці. Він ніколи раніше тут не був, тому мені доводилося на ходу все йому пояснювати. Найбільше його вразили автомобілі — він так і не зміг збагнути, як ці залізні коробки рухаються без краплі відьомської магії.

Коли ми нарешті дісталися місця, а саме лікарні, де раніше працювала Лаура, мої ніздрі різко смикнулися. Я відчув її запах... Солодкий, рідний, але просякнутий диким, смертельним страхом. Звірячий інстинкт повів мене вперед, і я щосили побіг до темного провулку неподалік.

Те, що я там побачив, змусило мого вовка збожеволіти від люті. Ігнат усе-таки знайшов її! Цей виродок душив мою Лауру, забираючи її життя прямо на моїх очах! Я остаточно втратив контроль і закричав на весь провулок:

— Ану негайно відпусти її, виродок!

Ігнат озирнувся на мене, але замість того, щоб підкоритися, вискалився й почав ще сильніше стискати її горло. Я вже збирався кинутися на нього й розірвати на шматки, але Рейнер випередив мене. Я ніколи не бачив свого друга таким — він буквально кипів від люті й чистої ненависті. Рейнер налетів на Ігната й почав жорстоко гамселити його, виміщаючи весь біль за вбивство своєї сестри Селени, а цей покидьок лише хрипко сміявся йому у відповідь.

Рейнер точно вбив би його там, на місці, але нашу криваву розправу раптово перервали гучні сирени та спалахи мигалок — приїхала поліція. Одразу кілька дул вогнепальної зброї втупилися в нас. Хоч як би я намагався пояснити людським правоохоронцям, що це був самозахист, вони мені не вірили. Та що там... я й сам не вірив у те, що говорив, адже Рейнер дійсно прагнув смерті Ігната.

У підсумку Рейнера та пораненого Ігната заарештували й заковали в кайданки, а я, підхопивши знепритомнілу Лауру на руки, кинувся в приймальне відділення лікарні.— Прошу тебе, тільки не помирай... — раз за разом повторював я, дивлячись на її бліде обличчя, поки лікарі везли її на каталці. — Тільки не так, благаю .

Все, що я міг зараз зробити — це просто сидіти, чекати й благати Місячну Богиню, щоб Лаура змогла пережити цей жахливий напад. Я навіть Рейнеру не в силах був допомогти. Це не мій світ, і закони тут зовсім інші. Якби тільки Лаура одужала... вона б змогла все вирішити. А я тут абсолютно чужий, цей світ не для мене. Тепер я нарешті по-справжньому зрозумів, що відчувала Лаура, коли опинилася в Гекатії. Від цього усвідомлення мені стало страшенно боляче.

За деякий час із палати вийшов лікар у білому халаті. Він озирнувся навколо й голосно запитав:— Опікун Лаури Віндт тут?— Так, це я! — вигукнув я, миттєво підхоплюючись із залізного стільця. — З нею все гаразд, лікарю?

Чоловік утомлено подивився на мене, а потім спокійно відповів:— Так, усе гаразд. Вона просто знепритомніла від нестачі кисню. На шиї є синці та подряпини, але переломів, на щастя, немає. Їй просто потрібно добре відпочити, і все буде добре. Я не хочу її  турбувати, але згодом прийде поліція — вони мусять із нею поговорити. А поки що ви можете зайти до неї в палату.— Дякую, лікарю... Дякую вам! — щиро видихнув я, відчуваючи, як величезний тягар спадає з моїх плечей.

Тепер, як ніколи раніше, я збагнув, наскільки важливими у цьому світі є лікарі. Адже звичайні люди не зцілюються самі по собі, їх лікують інші люди.

Декілька хвилин я просто не міг наважитися увійти до палати. Я гадки не мав, як на мене відреагує Лаура. А якщо вона зовсім не зрадіє моїй появі? Якщо накаже, щоб я йшов геть? Що тоді буде? Як мені за таких умов розповісти їй про арешт Рейнера?.. Та, зібравши останні сили в кулак, я все ж таки відчинив двері й увійшов.

Лаура була страшенно блідою. Її повіки то важко піднімалися, то знову закривалися. Я чітко бачив, як сильно їй боляче, та не міг нічим допомогти цьому клятому людському тілу. Підійшовши ближче, я просто дивився на неї й так і не зміг вичавити з себе ні слова.

— Кейре... це правда ти... чи це просто сон? — ледь чутним, хрипким голосом прошепотіла вона. Я бачив, що кожне вимовлене слово дається їй із нестерпним болем у пошкодженому горлі.

— Ні, Лауро, — тихо й ніжно опустився я біля її ліжка. — Ти не спиш. Це дійсно я.

— Ти знову знайшов мене... Знову...

— Я завжди знайду тебе, куди б ти не тікала. Тому, будь ласка,  не тікай від мене більше.

— Чому? — в її очах блиснули сльози. — Навіщо ти мене шукав? Ти ж сам тоді сказав, що я тобі більше не потрібна. Тоді навіщо знову рятуєш мене? Ти повинен був просто дати мені померти...

— Про що ти взагалі говориш?! — від її слів моє серце пропустило удар. — Ти ж чудово знаєш, що я брехав тобі тоді! Ти завжди, чуєш, завжди будеш мені потрібна!Я обережно взяв її крихітну долоню у свої руки й трепетно поцілував пальці.

— Я знаю, що ти брехав... — Лаура важко вдихнула. — Я чула твою розмову з дядьком. Та мені все одно було неймовірно боляче від твоїх слів, Кейре. Я подумала... якщо я піду, то тобі нарешті стане легше.

— Та як ти взагалі могла таке подумати?! — Я ж чітко тобі казав: помреш ти — помру і я.