Розділ 44

Кейр

Після того як Рейнер пішов на пошуки, я не міг знайти собі місця. Від шалених переживань та адреналіну мої рани на спині почали зцілюватися набагато швидше, ніж зазвичай, хоча я й сам не розумів, чому так сталося. Я без упину ходив по кімнаті, нервово намотуючи кола від стіни до стіни. Так тривало, аж поки я не побачив Рейнера на порозі. Його вигляд не віщував нічого доброго.

— Скажи, що ти її знайшов! — випалив я, роблячи крок назустріч.

— Ні, Кейре... Марта каже, що не бачила її, — безсило опустив голову дядько. 

— Або ця стара відьма мені безсоромно бреше. Якщо вона все ж допомогла їй, то Лаура вже у світі людей. Скажи мені, Кейре... вона хоч там у безпеці?

Я пильно подивився на Рейнера й тихо, похмуро промовив:— Не знаю. Адже там усе ще блукає вигнаний Ігнат. А якщо він дізнається, що вона повернулася, і захоче підло помститися їй?

— Що нам робити, Кейре?! Де її шукати? Як ми її знайдемо?! — у голосі Рейнера вперше бриніла паніка.

— Зараз не час для розпачу! — жорстко обірвав я його. — Давай негайно вирушимо слідом і перевіримо, чи змогла вона повернутися. Я приблизно знаю, де її шукати.

— І де саме ти хочеш її знайти? Вона ж може бути де завгодно у величезному місті!

— Ні, вона, скоріш за все, одразу повернулася у свою лікарню. Я впевнений у цьому на сто відсотків.

— Але яка відьма погодиться відкрити нам портал прямо зараз?! — Рейнер безсило розвів руками. — Ти знаєш когось? Бо я — ні.

— Так, — похмуро відповів я, зціпивши зуби. — Я знаю одну... Та вона досі дуже зла на мене. Не знаю, чи з цього взагалі щось вийде.

— Тож попроси у неї вибачення! На коліна перед нею впадеш, якщо буде потрібно! — рішуче гаркнув Рейнер, міцно стискаючи моє плече. 

— Ходімо повернемо її, поки ще не пізно!

— Давай зробимо це. Ходімо!

Ми стрімголов помчали до найглухіших північних хащ.— Гекто! Це я, Кейр! Ти чуєш мене?! — щосили закричав я серед самої гущавини дикого лісу, та навколо стояла лише глуха тиша. Усе було марно. Я стиснув зуби й розпачливо додав:

 — Прошу тебе, Гекто, допоможи! Пробач мне, будь ласка, за мою колишню зухвалість... Моя Луна в смертельній небезпеці!

Щойно ці слова злетіли з моїх губ, повітря затремтіло, і стара відьма Гекта раптово з'явилася прямо переді мною. Вона дивилася на мене суворо й холодно:

— Кейре, що тобі потрібно? Після нашої останньої зустрічі я думала, що ти більше ніколи не наважишся звернутися до мене. Я, здається, тоді досить ясно дала тобі все зрозуміти.

— Гекто, благаю, допоможи востаннє! — я схилив перед нею голову, ковтаючи гордість Альфи. — Лаура втекла у світ людей. Там занадто небезпечно. Ігнат може знайти й убити її!

Обличчя відьми миттєво змінилося, а в очах спалахнув дивний острах.

— Чому ж ти не оберігав свою Луну, дурню?! — гнівно вигукнула вона.

 — Гаразд, я допоможу. Та цього разу бережи її як зіницю ока! Не можна, щоб Ігнат її вбив... Нізащо, чуєш, ні за що не допусти цього!

Я геть не розумів, про що вона говорить і чому так сильно хвилюється, та й часу розпитувати про це не було. Магічний портал уже з гуркотом відкрився перед нами, і ми з Рейнером, не вагаючись ні секунди, разом стрибнули у сліпуче сяйво...