Розділ 42

Кейр

Ми з Рейнером чесно намагалися пояснити все моїм батькам. Але, подивившись на вирази їхніх облич, я швидко зрозумів, що план провалився. Ми кричали, перебивали один одного, говорили одночасно, заважаючи та заплутуючи батьків ще сильніше. Це було схоже на повний хаос.

Так тривало, поки мама нарешті не втрутилася, владно піднявши руку вгору:— Та ви хоч самі розумієте, що зараз верзете?! Ану зупиніться і заспокойтеся! А далі — сядьте і нормально, по черзі все нам розкажіть. Бо цю вашу маячню жодна притомна людина не зрозуміє. Я вже взагалі не впевнена, що ви самі тямите, про що говорите!

Після маминого прочухана ми з Рейнером притихли, наче школярі, та ображено сопливили носами. Я штурхнув його ліктем у бік і буркнув:

— Ти знайшов листа, тобі першому й починати.

— А ти її образив, через тебе вона втекла, тому починай ти! — огризнувся Рейнер, за схрестивши руки на грудях.

— Ні, ти!

— Ні, ти! — запекло просичав мені у відповідь дядько Лаури.

Та починайте вже хоч хто-небудь! — не витримав тато, важко зітхнувши й потерши перенісся. — Що такого страшного сталося, що ви, двоє дорослих, кремезних чоловіків, поводитеся зараз як малі, нерозумні діти, які не поділили іграшку в пісочниці?!

Я пронизливо подивився на Рейнера. Він усе зрозумів без слів, важко зітхнув і зробив крок уперед:
— Добре, нехай буде так, я почну першим. Ви вже знаєте про те, що ваш син нарешті зустрів свою Луну...
І Рейнер детально продовжив розповідати все, що знав про нашу історію з Лаурою.

Батьки слухали його неймовірно уважно, буквально затамувавши подих. А я стояв поруч, відчуваючи, як усередині все закипає. Я лише тихо й розлючено гарчав на кожному слові дядька, а потім просто не витримав і грубо перебив його:— Рейнере! Чому у твоїй версії подій я схожий на якогось дикого, неотесаного звіра?! Тобі так не здається?! Усе було взагалі не так! Батьку, мамо, давайте краще я вам сам усе розкажу з самого початку!

— Досить ! — раптом суворо, але з ледве прихованою усмішкою обірвала нас мама. — Тепер я все чудово зрозуміла. А наша маленька Луна — і справді неймовірно розумна дівчинка! Вона розіграла все як по нотах і змусила вас двох запекло сперечатися тут, поки сама спокійно тікає... Ого! Тепер я ще сильніше хочу на власні очі побачити ту, яка змусила двох могутніх, грізних Альф поводитися наче малі, дурні діти!

Я ледь не зімлів від обурення, шоковано витріщившись на неї:

— Мамо! Про що ти взагалі зараз говориш?!Тут уже не витримав тато. Він суворо насупився, зробив крок уперед і залізним, громовим голосом осадив мене:

— Кейре, ти що — повний ідіот?! Чи це гормони так сильно вдарили тобі в голову, що ти почав думати зовсім не тим місцем, яким повинен?! Лаура просто пошила вас обох у дурні! Вона продумала свій план втечі до найменших дрібниць, і поки ви тут продовжуєте запекло сперечатися, дівчина, цілком можливо, вже перебуває у світі людей. Сидить собі в безпеці й спокійно живе своїм звичайним людським життям!

Ми з Рейнером із відкритими ротами витріщилися на батька і в один голос випалили:

— Ні! Не може цього бути!

Та вже за мить Рейнер безсило опустив голову й тихо, приголомшено промовив:— А я, старий бовдур, навіть нічого й не помітив... Цей план зрів в її голові ще з того ранку, коли вона так легко погодилася залишитися в маєтку. Який же я ідіот!

— Про що ти взагалі, Рейнере?! — я різко повернувся до нього, насупивши брови.

— Твій від'їзд узагалі не розбив її, Кейре. Навпаки! Вона раптом стала такою жвавою, усе розпитувала, наполегливо хотіла знайти відьму... Ми цілий день гуляли Гекатією, і я сам показував їй усі стежки!

У мене всередині все захололо від лихого передчуття:— Стій... Хотіла знайти відьму?! Яку саме відьму?!

— Марту, — винувато буркнув дядько Лаури, ховаючи погляд. — Вона хотіла знайти Марту. І я... я власноруч допоміг їй це зробити, детально розписавши весь маршрут і навіть сам про це не здогадуючись.

Я ледь не заричав від обурення, дивлячись на цього «досвідченого» Альфу:— Ох, Рейнере... Ну ти й молодець! І яким, цікаво, місцем думав ти, коли викладав їй усі карти?!