Розділ 41

Рейнер

Я до останнього не вірив у те, що Кейр дійсно міг відчути на такій відстані, ніби Лаура в небезпеці. Та раптом усередині мене охопила якась невидима, дика сила, яка змусила моє вовче серце стиснутися і буквально наказала пришвидшитися.

Повернувшись до маєтку, на перший погляд я не помітив нічого підозрілого — усе стояло на своїх місцях, навколо панував звичний спокій. Я подумав, що Лаура, напевно, вже міцно спить після такого важкого дня, але вирішив усе ж піднятися й перевірити, як вона. Я двічі коротко постукав у двері її кімнати, та мені ніхто так і не відчинив. Наважившись увійти без запрошення, я штовхнув стулку й заціпенів від шоку — там нікого не було.

Я вже збирався кинутися на подвір'я і підняти охорону на пошуки, аж раптом мою увагу привернула акуратно складена смарагдова сукня Селени, що лежала на покривалі. Підійшовши ближче до ліжка, я помітив під нею білий клаптик паперу. Спершу я злякався, що її викрали, що вороги вимагатимуть викуп або влаштували пастку... Та те, що я прочитав у записці, шокувало мене набагато сильніше .

Вона просто втекла! Втекла, майже нічого не пояснивши, навіть не спробувавши сказати мені ввічі, що почувається тут абсолютно чужою... Та як вона взагалі могла так вчинити зі мною?!

Люто стиснувши цього листа в кулаку, я розвернувся і важким кроком попрямував назад до будинку Кейра. Я знав, що зараз вивлю на нього всю свою лють, адже саме через нього вона наважилася на цей божевільний крок. Якби цей залізобетонний Альфа не поводився з нею так жорстоко, вона б ні за що не пішла. Вона залишилася б тут, зі мною, у безпеці...

Я стрімко увійшов до будинку Кейра і, не помічаючи нікого на своєму шляху, некерованим вихором залетів прямо до його кімнати.

— Кейре! Ах ти ж гнида! — закричав я з порогу, задихаючись від люті. 

— Я попереджав тебе, що вб'ю, якщо з Лаурою щось станеться! Подивись на це! Вона втекла! Втекла, тому що вважає, ніби Гекатія не для неї! Це все твоя провина! Якби ти тільки був стриманішим із нею!..

Кейр, який усе ще ледь тримався на ліжку після поранення, шоковано витріщився на мене:

— Рейнере, про що ти взагалі говориш?! Зупинись і поясни мені все нормально! Я не розумію, що ти верзеш!

— Не розумієш?! — виплюнув я, швирнувши папірець йому прямо на ковдру. — Ось, візьми цього листа і прочитай! Тоді все зрозумієш!

Кейр

Я впевненим, твердим рухом вихопив клаптик паперу. Очі швидко бігали по рядках, а мій розум відмовлявся вірити в те, що я читаю. Невже вона і справді так вчинила?.. Лаура знову втекла. Моя Луна знову покинула цей світ.

Лють миттєво випалила весь залишок болю, і я звинувачувально вказав пальцем на Рейнера. Це все його провина! Адже він клявся захищати її!

— А тобі не здається, що це якраз твоя провина?! — загарчав я, попри дикий біль у розірваній спині. — Вона втекла від тебе! Ти ж мне особисто обіцяв, що з нею все буде гаразд! Обіцяв, що поруч із тобою вона перебуватиме в повній безпеці!

Ми почали  сперечатися, кричати й гарчати, навіть не намагаючись слухати один одного. Наша вовча лють заповнила весь простір, аж поки двері кімнати з гуркотом не розчинилися знову. До приміщення буквально увірвалися мої батьки.

— Що тут коїться?! — оглушливо закричав Роджер, роблячи крок між нами. — Якого біса ви тут творите?!