Розділ 39

Лаура

Я швидко йшла за Мартою. Ця жінка мала забагато енергії як на свій вік — я ледь встигала за нею. Та, зібравши останні сили в кулак, я намагалася не відставати. Насправді я гадки не мала, куди саме вона мене веде і чи можу я взагалі довіряти цій дивній незнайомці. Проте іншого вибору в мене просто не було. Я дуже сумнівалася, що зможу самотужки знайти ще когось у цих хащах, тому мої варіанти були обмежені.

Раптом Марта зупинилася перед величезним старим деревом. За мить її очі небезпечно спалахнули яскравим фіолетовим світлом, а на шкірі почали проступати химерні сяючі візерунки. Я вже бачила таке раніше — коли ми з Кейром переходили через портал, у тієї відьми в лісі були точно такі самі знаки. А потім прямо перед моїми очима з туману почав з'являтися великий будинок.
— Як... як ви це зробили?! — приголомшено запитала я.

Марта тихо засміялася, задоволена моєю реакцією:— Тому що я відьма, дитино, а ми ще й не таке вміємо. Ходімо в дім, тобі потрібно негайно зігрітися. А заодно розкажеш мені, навіщо ти так палко мене шукала.

Я переступила поріг. Будинок усередині виявився надзвичайно чистим, просторим і значно більшим, ніж здавався ззовні.
— Мені потрібна ваша допомога, — з надією промовила я, розтираючи змерзлі плечі.
— Мені здається, я вже чітко сказала, що нікому більше не допомагаю, — відьма сухо відвернулася, знімаючи свій плащ. — Ти можеш перепочити, зігрітися біля вогню, а потім я виведу тебе з цього лісу.
— Але ви навіть не знаєте, про що саме я збираюся попросити, а вже відмовляєте! — відчай знову накрив мене з головою. — Це питання життя та смерті! Благаю вас, врятуйте мене!

Марта важко зітхнула й подивилася на мене з глибоким сумом:— Хоч як би я хотіла, Лауро, та Афіна була дуже сильною відьмою. Я просто не в силах зняти її потужні чари й пробудити твого вовка. А якби навіть і могла... перед смертю вона благала мене ніколи цього не робити й за жодних обставин не допомагати тобі з цим. Пробач, дівчинко.— Але я прийшла просити зовсім не про це! — гаряче заперечила я. — Я не хочу пробуджувати свого вовка! Я хочу назавжди повернутися у свій людський світ. А наскільки мені відомо, такий портал може відкрити будь-яка сильна відьма. Та я не знаю тут більше нікого, крім вас. Прошу, допоможіть мені! Мені не місце в Гекатії, зовсім не місце... Мій справжній дім там, де все для мене зрозуміле й рідне.

Марта довго мовчала, пильно вдивляючись у мої очі, а потім тихо, з гіркою усмішкою запитала:

— Думаєш, після всього, що ти тут побачила й пережила, твій колишній світ знову прийме тебе? Ти впевнена, що згодом не захочеш повернутися назад у Гекатію?

— Ні, не захочу, — впевнено й твердо відповіла я, хоча всередині на мить усе стислося. — Я чітко знаю, що цей магічний світ не для мене. Мені здається, Афіна теж це чудово розуміла, саме тому вона й зачарувала мого вовка, захищаючи від усього цього... Тож... ви допоможете мені відкрити портал?

Відьма важко зітхнула, і на її обличчі з'явилися нові глибокі зморшки від болю:— Так, я допоможу тобі. Але це єдине й останнє, що я для тебе зроблю, тому більше ніколи не приходь до моєї оселі. Моя рідна дочка віддала своє життя заради тебе... Вона щиро любила тебе. Мені ти теж до вподоби, Лауро, та мені просто неймовірно важко дивитися на тебе. Зрозумій мене правильно і не ображайся...

Її слова боляче влучили мені прямо в серце.— Я все розумію... — тихо промовила я, ковтаючи клубок у горлі. — Мені теж зараз нелегко, та, на жаль, я не в силах змінити те, що вже сталося.