Розділ 37

Лаура

Рейнер відвів мене до кімнати Селени. Там було багато різних суконь, та мій погляд привернула тільки одна — вона була проста й затишна, смарагдового кольору, а по тканині були вишиті ніжні квіти. Саме її я й вибрала для себе.

Ніжно притиснувши мамину сукню до грудей, я пішла до своєї кімнати, щоб переодягнутися.

Та щойно я одягла її на себе, як простір навколо розмився, і я знову побачила маму. Вона стояла переді мною в цій самій сукні, але не посміхалася — її погляд був смертельно занепокоєним.

— Лауро, благаю тебе, не роби цього! — її тихий голос бринів тривогою прямо в моїй голові. — Це занадто небезпечно... Рейнер захистить тебе, обіцяю тобі! Просто довірся йому!

І все зникло. Я знову стояла посеред своєї кімнати в сукні, важко дихаючи. Мамині слова змусили мене на хвилину задуматися, та вже за мить я знову почала мислити тверезо.

— Пробач, мамо, та мені тут не місце, — тихо прошепотіла я в порожнечу. — Це не мій світ... Благаю, зрозумій мене.

Ми з Рейнером довго гуляли Гекатією. Я постійно запитувала його про щось нове, вивідуючи кожну дрібницю, і ми навіть не помітили, як швидко пролетів цей день. Коли ми нарешті повернулися до маєтку, сонце вже сідало за обрій. Я почувалася неймовірно втомленою, та на душі було полегшення — мій план вдався на всі сто відсотків. Тепер я знала все, що мені потрібно для втечі.

Аж раптом у коридорах знявся галас. Мимохідь я почула, що Рейнер кудись терміново збирається, а на подвір'ї гарчать вовки. Тривога стиснула груди. Я поспіхом вибігла на вулицю і запитала:— Що трапилося, дядьку?Він стривожено подивився на мене, на ходу застібаючи куртку, а потім спробував заспокоїти:

— Все добре, Лауро. Мені просто потрібно терміново відлучитися на кордон. Наші рубежі атакували, але я скоро повернуся. Залишайся в будинку, тут ти в повній безпеці.

А потім він раптово підійшов до мене і міцно, по-батьківськи притис до себе. Ці обійми були такими теплими й щирими, що мені на секунду забракло повітря від сорому за свій таємний обман...

Я мовчки дивилася вслід Рейнеру, який відважно пішов захищати те, що так свято любить. Кілька хвилин я просто нерухомо стояла на подвір'ї, вдихаючи прохолодне вечірнє повітря, а потім рішуче повернулася до будинку. Мій план повинен завершитися сьогодні. Тепер, коли я була настільки близькою до омріяної втечі, відступати не було куди.

Я розуміла, що потрібно поспішати, адже ніхто не знав, коли саме дядько повернеться з кордону. Востаннє я поглянула на своє відображення в дзеркалі в маминій сукні, намагаючись назавжди закарбувати цей образ у пам'яті, а потім швидко переодяглася у свої звичні людські речі. Акуратно склавши смарагдову тканину, я дбайливо поклала її на ліжко.

Я вже збиралася виходити з кімнати, та якась невидима сила зупинила мене біля дверей. Мені до нестями захотілося хоч щось пояснити Рейнеру, пом'якшити цей удар. Підійшовши до столу, я взяла клаптик паперу й написала короткого прощального листа:

«Дядьку!Пробач, що ось так я прощаюся з тобою, та боюсь, по-іншому ти мене просто не відпустиш. Я знаю, що ти дуже довго мене шукав і щиро мріяв про моє повернення, та цей містичний світ — не для мене. Я не звикла і не вмію жити тут. Тому благаю: зрозумій мене і прийми моє рішення. Прощавай, Рейнере. Ти справді дуже хороший дядько...»