Розділ 35

Кейр

Я наївно думав, що мій біль мине, як тільки я повернуся до зграї. Та ні... Всередині все боліло ще сильніше, ніж раніше. Проте я не міг дозволити собі показати слабкість бодай комусь. У мене повно справ, я повинен повністю присвятити себе зграї та їхній безпеці — тільки так я зможу випалити з душі всі спогади про неї.

Та варто мені було переступити поріг будинку, як я заціпенів від люті. Вони всі сиділи в залі: розмовляли, сміялися, відпочивали... Я остаточно втратив контроль і закричав на весь дім:

— Та що ви тут влаштували, поки мене немає?! Розслабилися?! Де мій бета?! Конраде! Я залишив тебе за головного! Ви повинні тренуватися до сьомого поту, а не сидіти тут і розважатися!

Я буквально кипів від люті. Уся зграя миттєво підхопилася на ноги. Хтось із воїнів спробував мені щось пояснити, але я суворо гаркнув, не дозволивши нікому виправдатися:

— Якби на нас прямо зараз напали вороги, ви б уже всі були мертві! Ви це взагалі розумієте?!

Конрад швидко підбіг до мене, намагаючись заспокоїти мій гнів:— Кейре, ми щойно закінчили важке тренування! Їм потрібно хоч трохи відпочити, щоб набратися сил.

Я подивився на свого бету, і від його виправдань у мені спалахнула нова хвиля нестримної люті:
— Хочеш сказати, що ви вже закінчили?! Які ще сили їм потрібно відновлювати?! Якщо вони мають енергію тут сидіти й сміятися, значить, ти замало ганяв їх! Замало! Я зараз особисто займуся вашим тренуванням!

Уся зграя мовчки дивилася на мене. Вони геть не розуміли, що зі мною коїться, та я й сам не міг збагнути природи цієї шаленої люті. Мені просто хотілося вити від болю, а натомість я зривав голос на своїх воїнах.

На мій скажений крик до зали раптово увійшли батьки. Навіть вони здригнулися від мого тону.

— Кейре, що ти твориш?! — суворо запитав батько, роблячи крок уперед. — Чому ти такий розлючений?!

Я важко дихав, дивлячись на колишнього лідера нашої зграї, а потім жорстоко виплюнув йому в обличчя:— Ти вже п’ятдесят років як не Альфа, батьку! Тому я сам вирішуватиму, як мені їх тренувати!

— Та як ти смієш так зі мною розмовляти?! — загарчав у відповідь батько, і його очі небезпечно спалахнули. — Що взагалі коїться у твоїй голові, Кейре?! Зупинись, або я сам тебе зупиню!

Я вже збирався жорстко відповісти йому, готовий розв'язати нову бійку прямо тут, але в цей момент лунав стривожений голос мами:

— Роджере! Кейре! Та заспокойтеся ви нарешті! Що з вами коїться? Що на вас обох найшло?!

Я перевів погляд на неї, але так нічого й не відповів. Просто розвернувся і важким кроком попрямував геть із зали до свого кабінету, кинувши на ходу:— Конраде, за мною! У нас повно справ .

Важкі дубові двері кабінету з гуркотом зачинилися за Альфою та його бетою. У великій залі запанувала гробова тиша. Воїни зграї почали потихеньку розходитися, опускаючи голови, а Роджер та Інеса так і залишилися стояти посеред кімнати, розгублено дивлячись на зачинені двері.

Мама Кейра першою не витримала, притиснувши руки до грудей:— Ох, Роджере... Що коїться з нашим сином?! Чому він так довго не повертався і чому він настільки розлючений? Куди він взагалі їздив?

— Та що ти таке говориш, Інесо! — роздратовано відмахнувся батько, суворо насупившись. Попри те, що він уже п'ятдесят років як не очолював зграю, час у Гекатії не мав над ним влади — Роджер виглядав як міцний, сповнений сил п'ятдесятирічний чоловік у самому розквіті своєї вовчої сили. — Кейр завжди був таким — холодним і жорстоким. Ти що, не знаєш власного сина? Його руйнує його ж природна дика сила. Тепер я нарешті розумію, чому в нього досі немає Луни. Жодна нормальна вовчиця не зможе жити з таким тираном! Тому, напевно, Місячна Богиня й не дала йому цього благословення.

Інеса шоковано похитала головою, і в її очах блиснули сльози:— Ні, Роджере, ти помиляєшся. Я його мати, і я відчуваю свого сина. З ним точно щось сталося... Я мушу поговорити з ним!