Розділ 30

Лаура

Я бігла так швидко, як тільки могла. Я гадки не мала, як лікувати перевертнів і як швидко затягуються їхні рани, та я повинна щось зробити — я ж лікар, це мій професійний обов'язок. Міцно стискаючи в руках аптечку, яку ледь-ледь знайшла в цьому величезному будинку, я мчала назад до чоловіків. Серце стискалося від жаху — я панічно боялася, що від отриманих травм вони помруть.

Проте, повернувшись на подвір'я, я заціпеніла. Ці двоє спокійно сиділи під деревом і... сміялися.

— Та що з вами коїться?! — вигукнула я, переводячи подих. — Ви що, вже знову друзі?!

Вони одночасно подивилися на мене, але так нічого й не сказали.— Давайте я огляну ваші рани, — я опустилася перед ними на коліна. — Але в мене немає потрібних медикаментів. Вам краще негайно поїхати в лікарню або викликати швидку!

Рейнер тихо засміявся і лагідно промовив:— Люба, у нас немає лікарів і лікарень. У нас і ліків як таких немає.

— Та як це так?! — обурилася я, показуючи на коробку. — Ось, я знайшла ліки у тебе в будинку! Якщо в Гекатії їх немає, то звідки вони взялися?

— Я попросив одну чаклунку відкрити мені портал у світ людей, — зізнався дядько. — Там я і купив ці ліки для тебе. Адже ти все ще людина, і я дуже боявся, що ти захворієш.

— А як же ви лікуєтеся без ліків?! — здивовано запитала я, переводячи погляд з одного на іншого

.— Нас лікує час і власна регенерація. Тільки так.

— Що за маячня... Давай, Рейнере, я подивлюся на твої рани.

Я наблизилася до дядька, торкнулася його боку і від несподіванки ледь не впустила бинт.

— Що це таке?! Це ж неможливо... Вони вже почали загоюватися! Рейнере, твої рани... Що з ними?! Кейре, давай я подивлюся на тебе!

— Не потрібно, — злобно буркнув Кейр, відвертаючись

Та я не послухала його і силою примусила повернутися. Подивилася на його поранення — вони теж затягувалися прямо на очах.

— Як це?.. Що ви взагалі за істоти такі?! Ні, це неможливо, це якийсь страшний сон!

Рейнер важко підвівся і хотів підійти до мене, щоб заспокоїти. Але мій людський розум відмовився це приймати. Я почала задкувати, відходячи від нього все далі й далі, а потім істерично закричала:

— Не підходь до мене, Рейнере! Не підходь!

Я бігла. Знову бігла щосили, та вже не для того, щоб рятувати їх, а від дикого, неконтрольованого страху. Все те, у що я так свято вірила серед людей, тут, у Гекатії, просто зруйнувалося в одну мить. Як мені тепер із цим жити? Що мені далі робити?..

Кейр

Після тієї жорстокої розмови з Лаурою мені було неймовірно важко. Моє серце розривалося на маленькі шматочки, та я мусив це пережити. Я повинен був піти геть. Хоч ноги й не слухалися мене, і в кожен свій крок я вкладав забагато зусиль, та я йшов — повільно, але йшов.

Проте цей раптовий удар Рейнера пробудив у мені азарт. Наша бійка допомогла мені зібратися з силами, а те, що Рейнер підтримав мене після всього почутого, щиро здивувало. Хоч наші зграї й були союзниками, і ми з ним не один раз стояли пліч-о-пліч на полі бою, ми ніколи не були такими близькими, як тепер. Мій батько завжди поважав Рейнера і товаришував із ним, а я... я раніше вважав, що друзі — це слабкість. Та тепер я нарешті розумію, що таке друг. Це той, хто підтримав тебе, хоч як би боляче йому самому не було. Ці відчуття дружби для мене абсолютно нові й незрозумілі, та Лаура подарувала мені й це...

Я бачив, як боляче їй було. Я так палко хотів підійти й заспокоїти її, притиснути до себе, та не міг цього зробити. Просто не мав права. Тому я лише безсило дивився їй услід, коли вона втікала назад до будинку. Це все, що я зараз міг для неї зробити.

Від автора:

Любі мої читачі! ❤️Ось ми з вами й дісталися до ювілейного, 30-го розділу! Для мене це особливий момент. Щиро дякую кожному з вас за те, що читаєте, додаєте книгу до своїх бібліотек та підтримуєте мене зірочками. Ваша віра в історію дає мені неймовірну сміливість і натхнення писати далі!Сьогоднішня глава видалася емоційною та повною шокуючих відкриттів для нашої Лаури. Як бачите, чоловіки Гекатії вміють не лише битися, а й приховувати дуже важкі таємниці... 🤫Мені неймовірно цікаво дізнатися ваші думки:Як вам емоційний вибух між Кейром та Лаурою в саду?На чиєму ви боці в бійці двох Альф — Рейнера чи Кейра?І як думаєте, що за таємничу відьму з минулого згадав дядько?Діліться своїми здогадками та теоріями в коментарях! Я читаю кожен ваш відгук, вони надихають мою музу на нові творчі ночі. Наступна глава обіцяє бути не менш палкою — на нас чекає вечір біля каміна, міцне віскі та горда Лаура, яка точно не дозволить вирішувати її долю без неї. 😉З любов'ю та натхненням, ваша Лариса Саморига.