Розділ 28

Рейнер

Я хотів наздогнати розлючену Лауру, яка щойно вибігла з мого кабінету, щоб заспокоїти її. Вона ж правду каже: її світ перевернувся, для неї все це нове. Вона росла серед людей і звикла до іншого життя, тому потрібно багато часу, щоб ми стали близькими й дійсно рідними одне для одного. Та це байдуже, головне — що я нарешті знайшов свою племінницю.

Я швидко йшов коридором, та раптом зупинився, почувши голоси в холі. Лаура зіткнулася з Кейром, який, судячи з вигляду, щойно повернувся з лісу. Вони розмовляли... Я бачив їх учора в саду і знаю, що між ними дійсно щось відбувається. Що ж, краще нехай Кейр заспокоїть її, йому я можу без вагань довірити свою дівчинку. Я вже збирався розвернутися і піти, щоб не заважати їм, та раптом почув, як вони кричать одне на одного. Цікаво, що між ними сталося? Я сховався за поворотом коридору і вирішив послухати...

Та я зовсім не очікував почути те, що почув. Я помилявся! Кейр — справжній виродок! Та як він посмів так вчинити з Лаурою і зі мною?! Я вб'ю цього виродка, вб'ю! Ніхто більше не посміє образити мою племінницю, ніхто!

Я закипав від злості. Він залишив Лауру просто плакати, залишив її наодинці! Я побачив, як Кейр наближається до дверей своєї кімнати. Я вискочив із-за повороту і закричав на весь коридор:

— Тобі кінець, сучий ти сину! Кінець! Я вб'ю тебе!

Я підбіг до нього і вклав у удар усю свою силу. Кейр відлетів на кілька метрів, але в останній момент умудрився приземлитися на ноги. Він холодно витер кров з обличчя і злісно загарчав, а потім... почав сміятися.

— Чого ти так злишся, Рейнере? — цинічно кинув він. 

— Вона буде в нормі. Поплаче день або два, а потім довірятиме тільки тобі. Ти ж цього так палко хочеш, хіба ні?

— Ні, Кейре! Я не цього хочу, я хочу, щоб вона була щасливою! — вигукнув я, втрачаючи контроль від його байдужого тону. — Я не підпущу до неї такого виродка, як ти, не підпущу! Я вже одного разу помилився з Ігнатом, і ось до чого це призвело... Тому я вб'ю тебе тут і зараз!Я знову кинувся на Кейра. 

Цього разу він уже захищався. Ми наносили одне одному нищівні удари, наші сили були майже рівними. Жоден із нас не збирався здаватися. Невдовзі ми обоє були в крові, важкі дубові меблі в коридорі розліталися на тріски, та мені було байдуже. Коли Кейр вчергове накинувся на мене, я міцно схопив його, перекинув через себе, і ми разом із гуркотом вилетіли крізь велике вікно на вулицю. Осколки розбитого скла глибоко впивалися в наші тіла, та в пилу запеклої бійки ми цього навіть не відчували.

Кейр почав перевтілюватися у вовка, і я також вирішив не чекати, а розпочав трансформацію. Кейр — сильний суперник, і це вперше, коли мы з ним опинилися не на одному боці. Та я знав його дуже добре, тому мені було легко блокувати його удари, так само як і йому мої.

Ми продовжували атакувати одне одного, увесь двір уже був залитий нашою кров'ю, та ми не здавалися. Знесилені, ми наносили одне одному руйнівні удари. Аж раптом Кейр чомусь не встиг заблокувати мій випад — він завмер на секунду, наче заціпенів. Не думаючи довго, я щосили вдарив його. Великий темний вовк відлетів на кілька метрів і важко врізався в дерево. Я хижо підійшов до нього, збираючись добити виродка...

Та раптом почувся розпачливий крик Лаури. Це змусило мене миттєво повернути людську подобу. Я обернувся і подивився на неї.

— Що ви двоє робите?! — закричала вона крізь сльози, підбігаючи ближче. 

— Ви що, хочете вбити одне одного?!