Розділ 26

Лаура

Наступного дня моя голова сильно боліла.

Рейнер став набагато м'якшим і вільнішим у спілкуванні зі мною. Можливо, відчув, що я його трішки боюся. Я вирішила дати йому шанс, адже він мій дядько. Я від Кейра не чула нічого поганого про Рейнера, а якщо йому довіряє Кейр, то і я буду довіряти. Після сніданку я хотіла прогулятися будинком, ознайомитися з речами, а також роздивитися фотографії своєї родини. На одній світлині я побачила чоловіка, а біля нього стояв великий білий вовк. Знизу був підпис: «Останній білий вовк. Таких уже немає 500 років». Що це означає? Що такого в цьому білому вовкові й хто цей чоловік?

Я вирішила знайти дядька й запитати, та Рейнер сам мене знайшов.

— Що ти там роздивляєшся? — лагідно запитав він.— Хто це такий? Я впевнена, що ти знаєш.

— Так, знаю. Це наш із твоєю мамою дідусь. Він був дуже сильним Альфою. Знаєш, що таке білий вовк і чому тут саме так написано?

— Ні, не знаю. Але мені здається, що це важливо. А чому таких уже немає? Що такого особливого в білому вовкові? . 

— Ходімо зі мною, я дещо тобі покажу.

Моя цікавість узяла гору над моїми страхами, і я вирішила піти за ним. Рейнер дістав і протягнув мені книжку, схожу на дитячу — з різними малюнками та текстом. Проте я так і не змогла прочитати жодного рядка, ці слова були мені абсолютно незнайомі.

— Ти що, дав мені дитячі казки? — розлючено запитала я, дивлячись на нього. 

— Рейнере, я вже не дитина і не вірю в казочки!

Рейнер

Я дивився на Лауру і все більше згадував її маму — дівчина була неймовірно схожа на Селену, та тільки моя сестра не мала такого вибухового характеру. Лаура зараз здається звичайною людиною, її вовк надійно спить, та вона тримається дуже гордо. Її внутрішня сила мене вражає, у цій дівчині взагалі немає страху. Це добре, але водночас такою необачністю вона може наразити себе на небезпеку.

— Так, це дитяча книжка, — спокійно відповів я. — Але це не просто вигадки. Це те, що насправді сталося в Гекатії багато років тому. Раніше тут було багато білих вовків, і вони кардинально відрізнялися від звичайних. Білі вовки були набагато сильнішими за будь-кого з нас. Усі зграї мріяли мати такого Альфу. Та одного разу один білий вовк убив дочку могутньої відьми. Вона була розлючена і прагнула помсти. Відьма знала, що не зможе вбити його самого, тому вирішила покарати весь його рід. Вона прокляла всіх білих вовків, заявивши, що така могутність не повинна дістатися будь-кому. Сила білого вовка відкриється лише тому, хто ніколи не вб'є іншого, тому, в кого буде добре, м'яке серце, і хто буде готовий віддати власне життя заради інших. Останнім, хто володів цим даром, був наш прадідусь. Після нього цю силу в нашому роду так нікто й не зміг пробудити.

Ого, от це так історія! Це захопливо... — прошепотіла Лаура, роздивляючись малюнки.

— Правда? Тобі дійсно подобається? Звичайно, адже це історія твоєї родини.

— Рейнере, це дуже гарна казочка! — раптом різко перервала вона мене. — І я б повірила в це, якби мені було п'ять років. Я можу в багато що повірити після всього, що побачила, але не в це. Це вже занадто навіть для Гекатії. Тобі не здається?

Рейнер

Я дивився на розлючену Лауру і щиро не розумів, чому вона так злиться і що такого я їй сказав. Я хотів було виправдатися чи щось додати, та вона розвернулася і вийшла з кімнати, голосно гримнувши дверима.

Лаура

Невже цей ідіот вважає мене маленькою дитиною?! Він просто розповів мені дитячі казочки й хоче, щоб я в це повірила! Можливо, ця казка подобалася мені у три роки, от Рейнер і вирішив розповісти її мені тепер...

Я йшла коридором, намагаючись заспокоїти серце, що скажено калатало. Цікаво, де Кейр? Я так його і не бачила від учорашнього вечора... Невже він поїхав і покинув мене тут? Напевно, він сильно розлютився на мене за мої нічні слова.