Розділ 24

Лаура

Хай як я намагалася роздивлятися речі у цій кімнаті, вони мені ні про що не говорили, ніби я тут ніколи й не була. Та я не могла просто спокійно лягти спати — мої думки не давали мені спокою. Що мені робити з Рейнером? Та це не так сильно картало мене, як думки про Кейра. Я вже звикла до цього чоловіка, здається, я маю до нього якісь почуття... Та тепер мені боляче. Хоч він і не знав, та все ж зрадив мене.

 Він допоміг Ігнатові вбити маму, тепер це ясно.Я звернула увагу на плюшевого ведмедика, який стояв на подушці ліжка. Ця іграшка ніби сама просилася до мене на руки. Навіть не розуміючи, що роблю, я взяла ведмедика й міцно пригорнула його до своїх грудей. Сльози почали капати з моїх очей.А потім відбулося щось дивне. Я ніби пройшла крізь час. Я знову була в залі, де ми сьогодні їли. За столом сиділи Рейнер, Афіна і моя справжня мама. Вони вечеряли й голосно сміялися — це виглядало так, ніби вони справжня сім'я. А я, маленька, сиділа на підлозі, біля мене був саме цей ведмедик, і я щось зосереджено малювала. Раптом до кімнати увійшов він — Ігнат. Рейнер подивився на нього зі злістю і почав кричати: «Як ти міг так із нами вчинити?! Ти не пам'ятаєш, що ти мені обіцяв?!»А мама дивилася на мене, її очі були сповнені сліз, так само як і в Афіни. Мама дивилася на мене, вже дорослу, і крізь сльози сказала: «Доню моя, ти тут... Бережи цих двох чоловіків, тільки вони зможуть тебе захистити. Не втрачай жодного з них, тільки так ти залишишся живою». — «Пам'ятай, ми любимо тебе», — додала Афіна.Після цих слів я знову опинилася в кімнаті. 

Мені було так боляче, вони були наче живі, наче справжні. Повітря в кімнаті стало замало, тому я вибігла на вулицю, щоб заспокоїтися.Там у саду стояв Кейр. Здається, він про щось напружено думав, бо я здалеку почула його важкий подих. Здалося, що йому ще важче, ніж мені, тому я спочатку вирішила залишити його в  спокою.

Кейр

Я стояв і довго думав про все, що сталося за ці дні. Мені здавалося, що Лаура стала ближчою до мене, вона вже не боялася так, як раніше. Раптом я відчув її запах неподалік. Невже вона також вийшла в сад? Можливо, шукала мене? Невже я їй потрібен? Та це була тільки надія. Я почув, як вона розвертається, щоб піти геть, але я не хотів відпускати її ось так. Ми повинні поговорити — тепер, тільки тепер.— 

Стій! — гукнув я. — Давай поговоримо.

Вона повернулася до мене і грізно прокричала у відповідь:— Про що, Кейре?! Про що саме ти хочеш поговорити?!Я бачив, що вона була розлючена, та я не хотів і не міг її відпустити. Підійшовши ближче, я взяв її за руку і палко заговорив:— Про все, що відбулося! Мені дуже шкода. Якби я знав, що все так обернеться, я б ніколи не відповів Ігнату на його прохання! Чуєш мене? Ніколи! Та, на жаль, я не в силах це змінити...— Як ти не розумієш, що ти зруйнував усе моє життя?! — з розпачем вигукнула вона.— А тобі не спадало на думку, що це все спланував твій батько?! — не стримався і закричав я у відповідь. — Можливо, він скористався мною так само, як і тобою! Скажи, про це ти не подумала?! Ми не були знайомі до того самого дня. Я ніколи не чув про тебе і не знав, хто така Афіна. Рейнер ніколи не розповідав про вас обох, він беріг увесь цей біль у собі. Як, по-твоєму, я повинен був про це здогадатися?! Я знаю, що тобі боляче, але й мені теж боляче! Ти дуже важлива для мене, невже ти цього не розумієш? Я помру, якщо втрачу тебе...

Я хотів сказати щось іще, мій розпач і мій біль були невгамовними... Та Лаура раптом перервала мене. Вона поцілувала мене так, як ніхто ніколи в житті не цілував.