Розділ 23

Кейр

Ні, цього не може бути... Чому це все з'ясувалося тепер, коли Лаура ще не відчуває того, що відчуваю я? Що буде, якщо її сила ніколи не прокинеться, а вона ненавидітиме мене все своє життя? Хто я тепер для неї? Невже той, хто допоміг убити її матір? Невже я тепер такий самий, як Ігнат? Адже саме так я почуваюся.

Мені було боляче. Я втратив те, чого навіть не отримав. Ці думки мене вбивали, я навіть не чув, про що розмовляла Лаура з Рейнером. Він її дядько, тепер вона довірятиме тільки йому, адже вона так мріяла про сім'ю. Хто тепер я для неї? Напевно, ніхто. Лаура була зі мною в Гекатії лише тому, що нікого тут не знала. Цей світ був для неї чужим, а тепер вона має все. Рейнер — сильний альфа, він зможе її захистити і допоможе їй розгадати всі таємниці навіть краще і швидше за мене. Чому я взагалі вирішив відвести її до нього? Ми могли просто переночувати в лісі, і тоді я б і надалі зміг бути з нею, насолоджуватися її квітковим ароматом... Для мене вже й цього достатньо — просто бути поруч. Та тепер я і це можу втратити.

Я так довго картав себе, що й не помітив, як Лаура з Рейнером виходять із зали.

— Куди це ви йдете? — запитав я.

Рейнер подивився на мене і відповів:— Лаура хоче відпочити, я відведу її в кімнату. Ходімо, люба, покажу твою кімнату.— Мою кімнату? — здивувалася Лаура. — У мене тут є моя кімната?— Звичайно є. Хоч тебе так довго тут не було, та я не втрачав надії. Я мріяв, що ти повернешся додому, тому її постійно прибирали. Я зберіг усі твої речі такими, якими ти їх залишила. Але я ніколи не заходив туди, мені було боляче навіть дивитися на двері цієї кімнати.

Тепер я зрозумів, що я тут ніхто. Лаура ніколи не прийме мене, я вже це побачив. Вона була в захваті від спілкування з батьком... Чорт забирай, цей Ігнат! Невже він усе спланував? Я повернуся у світ людей і вб'ю його. Я вб'ю цього виродка і всю його сім'ю! Як він тільки посмів так зі мною вчинити? Хоч я і знайшов свою Луну, та тепер я її втратив.

Лаура

Хоч Рейнер змінився і став лагідним до мене, та чи можу я йому вірити? Адже я вже довірилася своєму біологічному батькові, і з цього не вийшло нічого доброго. Мене карають думки про мою маму Афіну: чому вона ховала мене від дядька і від Гекатії? Якщо дядько шукав мене, чому вона не віддала мене йому на захист? Для чого вона все це робила? Невже йому теж не можна довіряти? Можливо, він такий самий, як і батько? Що, якщо мені знову буде боляче тільки від того, що я хочу мати сім'ю? Невже я так багато прошу?

— Ось твоя кімната. Можеш заходити, — тихо сказав Рейнер.

Ці слова перервали мої думки. Я зайшла і почала роздивлятися речі. Рейнер уважно спостерігав за мною

.— Вибачте, але я нічого з цих речей не пам'ятаю. Вони для мене чужі, ніби ніколи й не були моїми.

— Напевно, Афіна і спогади твої заблокувала... Потрібно придивитися уважніше, можливо, хоч щось згадаєш.

— Мені дуже шкода, та, на жаль, я нічого не пам'ятаю, — відповіла я в розпачі. 

— Вибачте мені, будь ласка, я не хотіла вас розчаровувати.— Я розумію, не буду на тебе тиснути, — сумно посміхнувся він. — Але давай зробимо хоча б одну річ.

О ні, знову... — всередині все стислося від страху. — Знову... Невже він уже щось хоче від мене?» Я знала тільки одне: я не зможу захистити себе. А Кейр... Можливо, він не буде сперечатися з Рейнером через мене, адже вони обоє Альфи, і їхні зграї, наскільки я зрозуміла, у гарних стосунках.

Після важкої паузи я холодно запитала:— І що ж ми зробимо?

Рейнер помітив мою настороженість і лагідно сказав:— Я розумію, що ти мене не пам'ятаєш і Гекатію також. Тобі важко спілкуватися зі мною. А ще... після того, як я прийняв тебе у залі... Мені дуже шкода, що я був таким холодним. Я не буду просити, щоб ти називала мене дядьком. Але попрошу називати просто на ім'я і на «ти». А то від твого «ви» мені ніяково, здається, що ми зовсім чужі.

Я змусила себе посміхнутися. Не просто змусила — я буквально видавила цю посмішку, і Рейнер помітив її нещирість.— Добре, — погодилася я. — Але тепер я попрошу тебе залишити мене наодинці. Я хочу відпочити.

Він не сказав більше ні слова. Просто подивився на мене довгим поглядом і вийшов із кімнати. А я залишилася одна... одна зі своїми думками.