Розділ 21

Лаура

Рейнер запросив нас із Кейром на вечерю. Правду кажучи, після того як він мене прийняв, я взагалі не хотіла їсти, але й відмовитися я не могла... Я зрозуміла тільки одне: в цьому світі я чужа і ніколи не буду своєю... Ми зайшли у величезну залу. Там стояв великий дерев'яний обідній стіл і величезні стільці — у мене навіть сили не було їх відсунути, настільки вони були важкі. Стіни були прикрашені різними картинами. Нам подали їжу... Я хоч і їла з великим апетитом, але не змогла з'їсти навіть один стейк.

Рейнер подивився на мене і здивувався:
— Кейре, скажи мені, всі люди так мало їдять? Напевно, вони від того такі й слабкі...
— Рейнере, припини.
— Добре. Ти хоч скажи, як звуть твою супутницю? Тільки тепер зрозумів, що я навіть не познайомився з нею.
— Її звати Лаура.

Після того як Рейнер почув моє ім'я, його обличчя змінилося — воно стало кам'яним...
— Ти сказав Лаура...? Ні, цього не може бути, це точно не вона. — Та тільки тепер, коли я уважно придивився на неї, то вона була так схожа на мою сестру... — Або я просто обманюю себе, адже я так довго шукав свою племінницю, цілих тридцять років, і ніде не міг знайти її: ні в Гекатії, ні в світі людей.

Мій погляд зупинився на одній картині. Там була ця жінка з моїх снів, а на руках вона тримала маленьку дівчинку, а точніше — маленьку мене... Тепер я змогла роздивитися її детально: в неї були великі карі очі, довге русяве волосся, тонкі риси обличчя і біла шкіра...

— Куди ти дивишся? — спитав мене Рейнер.— На цей портрет. Я знаю цю жінку, це точно я, не можу помилитися. І ця маленька дівчинка так схожа на мене в дитинстві. Хто це на портреті?— Звідки ти можеш знати мою сестру? Вона загинула тридцять років тому, це неможливо, щоб ти її бачила.— Я бачила її у своїх снах. І ось, дивіться, квітка в її волоссі — це Сонцекрил, саме її я заплітала їй в коси... Це точно вона, я не можу помилитися... Але скажіть мені, чому я бачу її в своїх снах?— Що ти таке говориш... Це неможливо. У тебе є твої дитячі фотографії?— Так, є. Там, де я з мамою, вона стоїть у мене в гаманці, в моїй сумочці. Але навіщо вона вам?— Просто покажи, хочу побачити .

Але я не очікував побачити те, що побачив. На фотографії була маленька дівчинка, її міцно обіймала Афіна. Саме Афіна була кращою подругою Селени, і саме вона сховала дитя від Ігната. То це ж правда, що Лаура і справді моя племінниця, це справді вона... Я не можу в це повірити! Мої очі були наповнені сльозами, я підійшов до Лаури і міцно її обійняв.— Я так довго тебе шукав і нарешті знайшов... Я не вірю, що це не сон.

Кейр

Цей гад Рейнер вирішив вкрасти мою Луну? Якщо ні, то що він задумав? Невже він був холодним до неї тільки тому, що вона йому сподобалась? Ні, я не віддам йому свою дівчинку. Я підвівся з-за столу і закричав:
— Що ти, чорт забирай, таке робиш, Рейнере?! Відпусти її, або нашій дружбі кінець!

Я почав перевтілюватися у вовка, але він навіть цього не помітив. Я просто горів від люті. Як дикий звір, я підійшов і відкинув його від Лаури. Рейнер підвівся і почав сміятися.

— Ого, Кейре, я навіть і не думав, що вона тобі настільки дорога. Та давай я тобі все розповім, я вам обом усе розкажу, тому що ви мене неправильно зрозуміли. Кейре, ти знайшов мою племінницю, яку я так довго шукав! Моя дівчинка нарешті знайшлася, я так тобі вдячний за це. Тридцять років марних пошуків... Я вже думав, що Лаура померла, так само як і моя сестра. Думав, що Ігнат її теж убив.

Від автора:

Ох, ну й напруга! Кейр ледь не влаштував бійку, але, на щастя, все обійшлося. Чи ні? 😉 Тепер, коли Лаура знає, чия вона кров, усе зміниться.Друзі, поділіться своїми враженнями! Яка репліка чи момент з цієї глави вам сподобалися найбільше? Чекаю на ваші коментарі та оцінки. Ваша підтримка — це паливо для моєї музи, щоб швидше написати наступну главу! 📝