Розділ 8

Кейр

Мені було важко бути з нею наодинці, пити вино. Ця жінка мене приваблювала. Її великі карі очі дивилися на мене, повні страху. Хоч вона цього й не показувала, їй було страшно, вона боялася мене і того, що на неї очікує. А я просто намагався тримати себе в руках. Я неймовірно хотів її. Хотів так, що всі мої думки були тільки про це. Тому я намагався не дивитися на неї, навіть не розмовляти, і в ці хвилини я сам себе ненавидів. А в моїй голові вона була вже гола, я цілував її та пестив, вона стогнала піді мною і просила ще...

Тільки я не можу цього зробити. Так я її вб'ю... Я боюся, що не зможу себе контролювати в пориві пристрасті. Якщо я зроблю їй мітку, це може вбити Лауру, а звести з розуму — точно, тому що її вовчиця ще спить. Не знаю, що за зілля їй давали, але її сила не прокинулася. Тому все, що мені залишалося — це чекати, щоб вовк у Лаурі прокинувся. Тепер вона тільки людина, слабка людина, і мені не можна дозволити собі цю слабкість. Через два дні ми повернемося в Гекатію. Саме так називався світ, із якого я прийшов. Там я зможу знайти відьму, яка допоможе їй пробудити свою силу, і тоді Лаура відчує те, що відчуваю я, і буде моя назавжди. А до того часу мені потрібно просто перебороти свої бажання.

Мені вже майже сто років. У Гекатії я є альфою більше п'ятдесяти років. Весь цей час я був один, у мене не було нікого, крім мого батька, який завжди повторював мені одне й те саме: «Ти повинен бути жорстоким зі своїм народом, але справедливим. Зі своїми ворогами ти маєш бути безжальним». Все так і було. Мама просто дивилася на мене, цілувала і повторювала: «Твій батько знає, що робить, послухай його...»

Так усе й було до того часу, як я зустрів свою Луну. Свою єдину, яку захотів не тільки мій вовк, а й я сам... Ці відчуття пробуджували в мені те, чого я ніколи не відчував і не думав, що це взагалі можливо. Я занадто глибоко занурився у свої спогади та почуття. Тільки тепер зміг відчути наміри Лаури. Вона щось задумала, її запах про це говорив. Вона допила келих вина, для себе вона все вирішила. Зайшла до мене в кімнату і декілька разів назвала моє ім'я. Я нічого не сказав, навіть удав, ніби хроплю. Це було те, що їй потрібно. Серце Лаури ще більше затрепетало... А потім я почув, як вона пише комусь СМС. Довгий вдих, видих, двері тихо зачинилися...

Мій вовк просто заричав від задоволення — йому це неймовірно сподобалося, адже він знає, що знайде свою Луну, хоч би як далеко вона була... Тікай, мила, тікай...