Розділ 4

Ми вечеряємо вже більше тридцяти хвилин у повній тиші, ніхто не сказав жодного слова. Раптом Кейр встає з-за столу і вперше за сьогодні починає говорити:

— Ігнате, твій час вийшов. Що ти вирішив? Або ти помираєш, або віддаєш свій борг, як і обіцяв.

Я подивилась на батька з жахом. Хотіла щось сказати, але він глянув на мене і промовив:

— Я віддаю борг, як ми й домовлялися. Ось вона, моя перша дочка. Я бачу, що вона тобі подобається, забирай її. І сподіваюсь, ми більше не побачимось.

Я не вірю власним вухам. Що я щойно почула? Ні, можливо, я щось не так зрозуміла... Я подивилась на чоловіків і запитала:

— Що ви зараз сказали? Поясніть мені негайно, що тут відбувається! Що це означає? Куди мене забирають?

Кейр подивився на мене з хижою посмішкою і промовив:

— Це означає тільки одне: твій батько продав тебе мені. Відсьогодні ти моя.

Я почала сміятися. Всі на мене здивовано подивились.

— Та ви що, з глузду з'їхали?! У якому столітті ви живете? Неможливо продати людину, я не річ! І взагалі, знаєте що? Самі розбирайтеся зі своїми боргами, а мені вже час їхати додому. І думаю, тату, ми з тобою більше ніколи не побачимось. Ти дорослий, от сам і вирішуй свої проблеми. Правду мама казала...

Я піднялась із-за столу і пішла до виходу. Раптом Віталіна схопила мене за руку і зловісно сказала:

— Ти нікуди не підеш, мале стерво. Ти не чула, що тобі сказав батько? Відтепер ти будеш із ним, і цього не змінити. Я йому не віддам жодну зі своїх дочок!