Глава 2

Майже двадцять хвилин що я їхала на зустріч із татом я блукала в своїх здогадках що він мені скаже можливо хоче щоб ми стали ближче один до одного , мама мене завжди попереджала що від цього чоловіка нічого доброго не можна очікувати . Вона була впевнена що Ігнат продасть навіть рідну дитину якщо йому це буде вигідно . Я ніколи в це не вірила , невже батько може не любити своїх дітей це ж не можливо . 

Скоріше за все вона просто злилася на нього що він покинув нас і ніколи не допомагав . Нажаль мама померла  пять років назад  від раку . Я дуже сильно сумою за нею , якби вона тільки бачила що я тепер роблю вона б мені сказала Лаура тобі вже 33 роки ати все ще мрієш про батька ти вже доросла , тобі потрібно виходити заміж і народжувати своїх дітей , а не вірити в не можливе. При цих спогадах про мама мені стало так тепло  і в цей самий час боляче . Що її не має зі мною .

Зайшовши в під'їзд я простояла три хвилини біля дверей , це вперший раз коли я прийду до нього додому .. Один.. Два.... Три... Лаура дихай все буде добре це ж твій батько а не монстр із цими думка я постукала в двері . Мені відкрила жінка , на вигляд їй років сорок п'ять,  висока блондинка із зеленими очима . Її світле пшеничне волося сповзання по її плечах вона дуже вродлива.  Я стояла і не знала що сказати . 

Привіт ти Лаура ? Я дружина твого батька моє імя Віталіна . 

Я стояла і не знала що відповісти невже він одружений і має сімю  , а якщо і дітей має ?  

Так так я Лаура відповіла я після двох хвилин мовчання .