Розділ 9

Ростислав 

Ростислав повернувся з Києва у гарному настрої. Погладивши кота він відразу схопив телефон і набрав Аню.

— Аню, я вдома. Контракт наш! Приходь о сьомій. Це варто відсвяткувати.

До її приїзду він замовив суші та поставив у холодильник пиво. Також знайшов на верхній полиці у шафі коробку з великим пазлом на тисячі деталей. Він хотів його давно зібрати, але не було натхнення.

Вмостившись на килимі чоловік та жінка розклали картоні шматочки та почали складати морський пейзаж. Час від часу вони відволікалися на розмови та суші. Мурчик спробував лягти на велику пінисту хвилю, але після пожертвування йому лосося погодився посидіти біля купки невідсортованих пазлів.

— Ця деталька точно сюди, — сказала Аня, нахиляючись над картиною.

— Це шматок неба.

— Не-а. Дивись.

Вона вставила деталь та задоволено подивилася на нього. Вона ідеально підійшла до моря. Ростислав розсміявся, зробивши ковток прохолодного напою. Він вже не приховував, настільки йому було легко з нею поруч. Вони могли мовчати, не викликаючи більше дискомфорту, або жартувати про щось. У них були спільні улюблені меми та погляд на життя.

З колишньою дружиною все гарно виглядало лише збоку. Дорогі ресторани, відпочинок лише заради гарних фотографій. Ростиславу хотілося жити, а не бути її штативом на ніжках. Аліні не подобалося збирати пазли, вона не любила книжки називаючи їх пережитком минулого. 

Відставивши бокал, чоловік потягнувся до пазла, бо побачив його місце, і їхні з Анею руки торкнулися. Жінка здригнулася, на її щоках спалахнув рум’янець, але руку свою вона не прибрала. 

Він вже давно відчував, що варто врешті перевести їхнє спілкування у щось серйозне. Чоловік прочистив горло, від хвилювання голос сів. Він хотів сказати, що вона йому подобається, як несподівано у вхідних дверях заскреготав ключ. Ростислав здивовано повернув голову. «Кого ще там принесло?» Ключі були лише у нього й у матері, але та зараз жила закордоном та не збиралася повертатися. Та й вона б якщо що попередила що хоче погостювати. Мати не була любителькою сюрпризів.

У передпокої почулися кроки. Ростислав піднявся, щоб вияснити хто до них прийшов. Вийшовши він побачив Аліну. Брови чоловіка поповзли на чоло.

— А ти що тут робиш?

— Славо. А я до тебе, — скрушно зітхнувши, білявка залишила валізу та рушила до нього, явно бажаючи обійняти.

Невідомо як під її ногами опинився Мурчик і жінка перечепилася через нього. Вилаявшись, вона пнула його ногою.

— Ти що все ж притягнув кота з вулиці? Прибери від мене, у нього напевно блохи, — гидливо скривила обличчя вона.

Ростислав хотів було сказати, що їй тут не раді та заступитися за кота, як у передпокої з’явилася Аня. Очі жінки ледь не кидали блискавки. Мурчик відразу сховався за її ногами.

—  Ти що робиш?! Навіщо б’єш тварину?!

Аліна заплескала віями, демонструючи шок та не розуміння.

— Славо! Хто ця жінка і що вона робить у нашій квартирі?

— У моїй квартирі, Аліно. Ми розлучені півтора року. Як ти сюди потрапила?

— У мене залишилися старі ключі, — що Аліна відразу продемонструвала. — Ми можемо десь поговорити? Наодинці.

Ростислав нахмурився.

— Кажи тут. У мене немає жодних секретів.

Аліна сердито зиркнула на Аню, але та навіть бровою не повела.

— Ростиславе... Я пішла від Павла. То була найгірша помилка в моєму житті. Він просто використав мене: наобіцяв золоті гори, кар'єру зірки, а потім викинув, як непотріб. Я витратила останні гроші на квиток сюди, бо зрозуміла, що тільки ти по-справжньому мене кохав. Мені більше нікуди йти, у цьому місті в мене нікого немає... Ти ж не виженеш мене проти ночі на вулицю? Ти ж не такий, як він. 

Ростислав фиркнув, піднявши долоню на рівень грудей. Жінка замовкла.

— Це вже не мої проблеми. Мої почуття до тебе закінчилися ще після першої твоєї зради. Гостинності тут вже не чекай. Я забронюю тобі номер у готелі на одну ніч і викличу таксі. Твої проблеми більше не моя відповідальність.

Простягнувши руку він вимогливо подивився на жінку. Губи Аліни затрусилися чи то від тамованого плачу, чи від злості, але вона все ж вклала ключі в його долоню.

— Ти не можеш так зі мною вчинити!

— Можу. — паралельно чоловік набрав збережений номер таксі.  — Спускайся. Таксі буде за три хвилини.

Аліна ще спробувала обурюватися, але зрозуміла, що цього разу її вистава не має глядачів. Схопивши валізу, вона вийшла, грюкнувши дверима. У квартирі запала тиша. Аня все ще стояла в коридорі, тримаючи кота на руках.

— Пробач за це. Вона більше не прийде.

— Ти не маєш перед мною вибачатися. Я просто злякалася за Мурчика. Це ж була твоя колишня дружина?

Ростислав кивнув. Наблизившись, чоловік також погладив кота.

— Ти хотів щось сказати перед тим як нас перебили? — несподівано згадала Аня.