Розділ 8

Мурчик 

Пройшов місяць мого життя тут. Двоногий поїхав у відрядження в інше місто. Тиждень без нього мав стати найкращим у моєму житті.  Квартира — моя. Комп’ютер — мій, хоча й холодний наче несмачна пташка яку я залишив за диваном баби Полі. Ніхто не бурчить про шерсть, не намагається посунути зі столу.

Коли я вже вкотре обійшов свої володіння раптом у замку повернувся ключ.

Аня!

А ти що тут забула?

— Привіт, Мурчику. Ну як ти, шкіднику?

«Чудово. Поки ти сюди не прийшла», — відповів я та розвернувшись пішов у кухню.

Виявилося двоногий залишив їй ключі, щоб вона поливала квіти та приглядала за мною. Я фиркнув, у мене була добра автоматична годівниця, а квіти й без поливання смачні. 

Вона приходила перед роботою й після неї, сиділа біля мене, бубоніла щось про Ростислава та поводилася так, ніби тут живе.

На четвертий день Аня вирішила полити квіти. І здається перестаралася. Я голосно нявкнув.

— Не кричи. Я дбаю про рослини. Ростислав приїде, а в нього тут буде справжня оаза.

«Ще трохи — і йому знадобляться гумові чоботи».

Потім вона залізла в холодильник та доїла залишки борщу, написавши Ростиславу, що Ектор за такий борщ його б відправив на балкон. Я гмикнув, напевно не сподобався борщ, якщо хоче відправити мого нового господаря жити на вулицю.

«Не подобається, жери у себе вдома. От приїде, я скажу, яка ти невдячна» 

Увечері п’ятого дня Аня сіла на диван з книжкою. І я почав помічати дещо. Тут вона була якось іншою. Домашньою. Я розмістився на спинці дивану, швидко задрімавши.

На шостий день я прокинувся раніше ніж зазвичай та сів біля дверей. Коли замок нарешті клацнув, я мало не кинувся назустріч. Вчасно згадав про свою гідність та почав вилизуватися, ніби просто випадково опинився в коридорі.

— О, ти мене чекав? — Аня присіла й простягнула до мене руку. — Невже скучив?

Я відвернув морду. Не дочекається… Але коли вона почухала мене за вухом несподівано замурчав. Це був занадто брудний прийом. Я ніскільки не скучив. Це просто вона натиснула на потрібні точки. Клятий організм.