Розділ 7

Анна 

З того часу, як Мурчик знайшов новий дім минув тиждень. Життя без нього виявилося підозріло тихим. Ніхто не топтався по ній на світанку, не вимагав їсти, не дряпав меблі. Диван був цілим, Аня нарешті висипалася, але разом з цим квартира здавалася порожньою.

Ростислав за домовленістю іноді надсилав фото кота. Ось Мурчик спить біля комп’ютера, ось грається м’ячиком, а ось дивиться в камеру так, ніби він нарешті виграв це життя. Найприкріше, що тут він виглядав, як зразковий кіт. Можливо це з нею було щось не так? Вона ніколи раніше не задумувалася про це. Усі коти що жили у баби Полі були залюблені нею.

На кінець другого тижня Ростислав запропонував зустрітися в кав’ярні неподалік її роботи. Аня погодилася швидше ніж встигла придумати відмовку.

— Ну, як там наш пухнастий принц? — запитала вона, сідаючи навпроти. — Диван ще цілий?

— Цілий, але от ніжки стільця вже трохи хитаються. — відповів Ростислав з усмішкою. — Але загалом поводиться чудово.

Чоловік простягнув їй телефон. На екрані Мурчик лежав клубочком на подушці біля комп’ютера. Жінка примружилася. Надто вже невинний вигляд. Раніше він був таким тихеньким, коли перед цим сильно нашкодив. 

— Хочеш перевірити особисто? — несподівано запропонував Ростислав. — Я живу за кілька хвилин звідси. Можемо випити кави в мене.

Звісно, вона могла відмовитися. Могла згадати, що взяла додому роботу, що має якісь термінові справи. Але натомість сказала:

— Якщо ненадовго.

Квартира Ростислава була чистою та затишною. Ані відразу сподобалося. Кинувши на вішак чорну кофту, чоловік залишившись в одній футболці, пішов на кухню готувати каву. Жінка знявши кросівки, пішла слідом. Проходячи повз вітальню раптом побачила Мурчика. Він сидів посеред кімнати та вмивався. Помітивши колишню хазяйку, він підняв голову, втупившись в неї. Аня знала цей вираз морди. Так дивиться істота, яка пам’ятає кожну образу й терпляче чекає слушної нагоди.

— Привіт, Мурчику.

Кіт неквапом підійшов, потерся об її ногу, а тоді застрибнув на стілець де господар будинку сидів коли взувався.  На мить Ані здалося, що він її пробачив. Це була перша помилка.

Коли вони з Ростиславом допили каву та вона вже зібралася йти, Аня раптом відчула, що кросівок всередині вологий. Знявши його піднесла до носа та миттєво скривилася. 

— Ні, — прошепотіла, нарешті розуміючи масштаб халепи.

Мурчик сидів на тому самому стільці з виразом морди «Ой, тут пробігали сусідські коти, і я не встиг їх зупинити» 

— Славо, — вона розуміла, що варіантів у неї небагато: їхати у мокрому, або сподіватися на допомогу. — Тут невелика проблема. Мурчик здається напісяв мені в кросівки.

Ростислав почухав потилицю, подивившись на кота, а потім на мокрий кросівок. 

— От як ти міг, так мене підставити? — зітхнув він.

— У тебе є якісь серветки, що витерти? Мої сьогодні закінчилися, не встигла купити. А потім поїду додому, прати, — Аня відчула, що зараз розплачеться. Чудовий вечір був зіпсований, і тепер замість серіалу їй доведеться руками прати кросівки — пральна машинка зламалася вчора, а майстер обіцяв прийти тільки через кілька днів.

— Так. Без паніки. Зараз закинемо твої кросівки в машинку, а потім в сушарку. Але доведеться почекати дві години.

Прикусивши губу, Аня кивнула. Їй було незручно користуватися його гостинністю ще дві години. Ростислав закинув взуття в пральну машину, додав гель та натиснув кнопку. Машинка загуділа.

— Хочеш піцу? — несподівано запропонував чоловік. Жінка знизала плечима. — Тут недалеко «Буфет», кур’єр довезе дуже швидко. Можемо подивитися якийсь фільм?

Аня розгублено кліпнула, але все ж погодилася.

— Здається Мурчик досі на мене злий, що я віддала його, — нервово хихикнула вона.

— Або він просто за тобою скучив і хотів, щоб ти довше залишилася.

Жінка кинула погляд на кота, який перебрався назад у вітальню і тепер ліг на спинку дивану, звідти розглядаючи їх. Вона не дуже в це вірила. Але ця невелика капость несподівано зіграла їй на руку. 

За пів години вона вже сиділа на дивані та закоханими очима дивилася на квадратну коробку з якої долинав просто божественний запах гарячого тіста, курки та ананасів. Виявилося, що вони обидва любили гавайську піцу.

Комедія яку увімкнув Ростислав виявилася не дуже цікавою, тому більшість часу вони сміялися з дурних жартів та згадували студенські роки. Аня розповіла, що колись хотіла працювати археологом і як її несподівано занесло в архів. Ростислав же вперше за довгий час не перевіряв телефон, коли приходили сповіщення. 

У якийсь момент її плече торкнулося його. Ніхто не відсунувся. Було несподівано добре ось так просто сидіти, розмовляти ні про що.

На журнальний столик стрибнув Мурчик, пройшовшись перед екраном, а потім всівся на клавіатуру.

— Мурчику, брись! — засміялася Аня.

Кіт натиснув щось лапою, і ноутбук згаснув.

— Він ревнує, — Ростислав забрав Мурчика собі на коліна, почухавши його за вухом. Кіт завурчав, намагаючись лизнути, бо його рука пахла піцою.