Розділ 5

Анна

На оголошення відгукнулося напрочуд багато людей, хоча більшість, щоправда, задавала відверто дивні питання. Один чоловік питав чи зможе Мурчик ловити щурів на його складі, а якась жіночка довго розпитувала про кота і врешті образилася, що не сказали, що він у Харкові. Вона думала, що кіт під Варшавою.

«Святі єдинороги. От чого деякі люди читають виключно дупою???»

Окремий вид, що вважав сітку антикішку лиш параноєю господарів. Коти не такі дурні, щоб впасти з четвертого поверху.

Аня сиділа, хапаючи ротом повітря.

— Моя ж ти зайка, — хоч хотілося сказати матом. — Нехай у мене буде параноя, але живий кіт.

Спогад про четвертий поверх дряпнув по серцю. Вона вже одного разу повелася на це. Була занадто невпевненою в собі, щоб наполягти на захисті вікон, повірила, що хлопець знає краще. Врешті коли тільки він був вдома кошеня заснуло на підвіконі та впало. Знайти його вже не вдалося.

Подруга казала, що колишній сам міг зіштовхнути кошеня, яке його дратувало. У це Аня відмовлялася вірити. Це було занадто навіть для нього. Та й врешті людиною був не такою ж погано…

Струснувши головою Аня, відігнала спогади. Відтоді вже пройшло багато років.

Надія прилаштувати кота згасала з кожним днем. Аж раптом у п'ятницю пролунав телефонний дзвінок від чоловіка на ім'я Ростислав. Голос у нього був приємним. Після короткої розмови він спитав коли може приїхати, познайомитися з котом.

Домовилися на вечір.

 ​Ростислав виявився високим чоловіком трохи старше тридцяти, у звичайних джинсах і темному худі. Під очима пролягли тіні. Чоловік виглядав трохи втомленим, але посміхався щиро.

З вітальні вийшов Мурчик та на подив Ані почав тертися об ногу гостя.

«От і добре. Значить людина хороша»

— Ви йому сподобалися, — посміхнулася Аня. 

— Він мені теж, — Ростислав присів, почухавши кота за вухом. 

— Хочете чаю, чи відразу заберете кота?

Чоловік зашарівся, але кивнув.

— Не відмовлюся.

Вони пройшли на кухню. Кіт подріботів назад у вітальню. 

Поки заварювався чай Ростислав та Аня трохи розговорилися. Спочатку розмова була про кота, але потім непомітно перейшла на роботу та особисте життя. 

​— Я працюю віддалено, в IT. Постійно вдома. Подумав, що треба завести когось, щоб не було так тихо. А то іноді за цілий день і слова нікому не скажеш.

Зробивши ковток трав'яного чаю, Аня розсміялася.

​​— Так може, вам не кіт треба, а дівчина? Ви б сиділи собі за комп'ютером, працювали, а вона б вам готувала.

​Щойно ці слова вилетіли з рота, їй захотілося провалитися крізь землю просто до сусідів знизу. 

«Боже, що я верзу? Це звучить так ніби я хочу продати йому не кота, а себе»

 Щоки жінки вкрив густий рум’янець. ​Ростислав завмер із чашкою біля рота, кліпнув, а потім раптом щиро розсміявся.

​— Та ні, дякую. Готувати я і сам умію, — відповів він, відпиваючи чай. — Моя колишня дружина була трохи… помішана на своєму Інстаграмі. Знімала кожен сніданок, обід і вечерю. А потім взагалі втекла до якогось бізнесмена.

​Жінка округлила очі, не знаючи, чи варто співчувати, чи мовчати. Але Ростислав відмахнувся:

​— Та я не шкодую, якщо чесно. Тепер принаймні не треба щовечора слухати істерики про те, що алгоритми впали і в неї погані перегляди в сторіс.

​Він різко замовк. Його погляд зупинився на чашці, і було видно, як у його голові промайнула та сама думка, що й у Ані хвилину тому. Він щойно вивалив історію свого розлучення абсолютно незнайомій жінці, яка віддає йому кота.

​Вони подивилися одне на одного та не змовляючись нервово розсміялися.

— Пробачте, — сказала Аня, схопивши обома долонями чашку. — Я іноді говорю швидше, ніж думаю. Я не вважаю, що дівчина треба лише для готування.

​— Усе нормально, — усміхнувся Ростислав, допиваючи чай. — Здається, ми квити.

​Того вечора він забрав Мурчика. Аня дивилася, як зачиняються двері за переноскою, з якої лунало обурене нявчання, та відчувала дуже дивну суміш емоцій. З одного боку, вона раділа, що більше ніхто не дер диван і в квартирі знову тиша. А з іншого... стало якось занадто порожньо. 

Вона ще не дуже розуміла за чим сумує більше. За нахабним котом, що ще зранку тупотів по квартирі, чи за приємним вечором з айтівцем.