Розділ 3

Мурчик

Я дивився, як вона вийшла на ганок у пошуках чогось. Походивши трохи по двору, взяла на руки мого батька та пішла з ним у будинок. Мене пробрала цікавість. Що ж там сталося? Чому Аня так кричала, ніби її хтось різав?

Звісно, після того, як залишив їй подарунок, сподівався на подяку. Але якщо щось сталося, він з подякою почекає. У вітальні Аня стояла у позі воротаря, готуючись прийняти м'яч.

— Приберіть звідси труп!

«Який труп? Про що це вона?»

Я здивовано подивився на Аню, а потім підійшов до пташки. Жінка чомусь вп’ялася поглядом у мене. І так дивилася, ніби у неї раптово сталися проблеми з кишківником.

«Дивна якась», — подумав я, торкнувшись лапкою подарунка.

Пташка так цікаво підскочила. Хоч вже не жива, але так підстрибує, коли її піддіваю лапою. Я захопився…

Аня кудись пішла, комусь дзвонила. Знов згадала про якийсь труп. А потім повернулася та для чогось закрила мій подарунок коробкою.

Якби я міг здивовано вигнути брови, я б це зробив.

«Та що ти робиш, жінко? Це ж я тобі приніс!» 

— Та не лізь вже! — крикнула Аня та пішла робити собі чай.

«Невже не сподобалося? — я сумно подивився на коробку, під якою лежав мій подарунок. — Невже замала? Треба було знайти більшу! Наступного разу так і зроблю».

Наступну половину дня я проспав на підвіконні.

* * *

Трохи фактів вам про ящірок. На смак вони такі, ніби хтось змішав курку з мокрою травою та додав трохи пилу. Шкірка у них тягуча, як гумка від білизни. Смачніше за все хвіст — хрумкий, мов свіжа кісточка. Але головне — він рухається. А рухоме завжди смачніше, як усім відомо.

Того разу мені не вдалося порадувати свою хазяйку пташкою, тому я притягнув їй під двері ящірку. Аня настільки зраділа, коли відкрила двері, що втратила дар мови. А потім закрила двері та чомусь полізла у вікно у вітальні. Наступного разу я її побачив уже під вечір.

Анна

Аню вже ледь трусило. Вона не боялася ящірок. У неї не траплялася панічна атака від одного її вигляду. Але воно було таке бридке, слизьке. Знаєте, як змія. Тільки ящірка. А змій вона панічно боялася.

Відкривши двері, жінка побачила зелене тільце без хвоста й вклякла. Перед цим вона у вікно бачила, як коти гралися з кимось. І треба ж було їй тоді подумати: «Принесіть мені ще її». Бо принесли ж!

Закривши двері, Аня вирішила, що вийде з будинку через вікно. На щастя, будинок був одноповерховим. Можна було взяти віник та відкинути ящірку з ганку. Але… Про вікно вона подумала спершу.

Саме через це вона не любила гостювати у бабусі в селищі влітку, коли усе живе вилазило та грілося на сонечку. Закривши за собою вікно, Аня пішла до подруги. За цей час вона сподівалася, що ящірка зникне з ганку.