Розділ 2

Анна

Жінка стояла як вкопана посеред вітальні та кричала так, ніби побачила щось геть страшне. А на килимі лежав лишень великий мертвий птах.

— Мурчик, забери звідси труп!!!

Вона лягла на пів годинки відпочити, а прокинулася від дикого крику котів у коридорі. Так і вибігла надвір боса, спочатку не звернувши уваги на щось на килимі. Тільки коли прогнала сусідського кота, який вже почувався у них як вдома, повернулась у будинок і побачила те, на що ледь не наступила хвилину тому. На килимі лежав мертвий шпак з піднятими угору тоненькими лапками.

Побачивши його, Аня так і застигла посеред кімнати.

— Що це таке???!

Вона не була лякливою. Змій боялася. Птахи у неї не викликали таких емоцій. Тим паче за місяць до цього вона зловила пташку, щоб почистити їй крило, бо прилипло щось, і та не могла злетіти. Мертвого шпака брати у руки не хотілося…

Походивши біля нього, але не наближаючись близько, Аня вийшла у коридор за віником та совком. Але коли спробувала замести птаха, відчула його м'якеньке тільце і відразу кинула совок у бік.

— Нє, так справа не піде! Мурчик, Есмеральда! Прибирайте свого птаха!

Вийшовши у двір, жінка почала шукати поглядом котів.

— Так, негайно прибрали! — казала вона так, ніби вони могли її зрозуміти.

Есмеральда лежала під вишнею у затінку та навіть вухом не повела. Просити її щось зробити було б те саме, як звернутися до британської королеви. Її величність Есмеральда також була британкою. Вишукано сіре хутро та блакитні очі без жодного паспорта визначали, хто вона і як з нею треба поводитися.

Побачивши під кущем Мурчика (той що ІІІ), Аня рішучим кроком пішла до нього.

— Пішли, Мурчик! Будеш прибирати.

Кіт відкрив одне око та ліниво позіхнув. По ньому було видно, що він не розуміє, куди його тягнуть. Принісши його у вітальню, жінка посадила на килим.

— Або доїдай, або забирай!

Кіт підійшов до мертвого птаха, понюхав його та пішов геть.

— Та забери вже його!!!

Повернувши голову, Аня побачила іншого кота. Від матері йому дістався блакитний колір очей, а від батька — хутро. Мурчик IV ліниво підійшов до птаха та почав гратися з ним лапою.

— Мурчик, фу! Забери звідси труп!

Але кіт її наче не чув.

Постоявши, Аня взяла у руки телефон та набрала бабусю. Вона, на її нещастя, кудись пішла.

— Ба, а ти коли прийдеш? Мені треба допомога.

— Яка? — почулося з динаміка.

— Хтось із котів залишив мертвого птаха у вітальні.

— Так візьми совок та прибери.

— Я не можу…

На тому кінці на деякий час повисло мовчання.

— Я в магазині, Ань. Тобі вже майже тридцять. Візьми совок та викинь птаха.

Набундючившись, Аня стала швидко натискати в телефоні: «Як викинути мертвого птаха, не торкаючись його?». Інтернет їй сказав те саме, що й бабуся.

Тоді жінка вирішила спитати по-іншому. Зайшовши у ChatGPT, вона написала це саме питання. Він їй знов порадив взяти або совок, або одягнути рукавички.

«А якщо я боюся до нього торкатися навіть совком?»

Врешті штучний інтелект одним з варіантів запропонував скористатися ящиком. Повернувшись у вітальню, Аня побачила, що той птах тепер лежить в іншій частині кімнати.

— Мяу! — радісно видав Мурчик.

— Та не лізь вже!

Відігнавши кота, вона з огидою глянула на труп птаха та накрила його картонною коробкою. Далі ШІ радив щось підкласти під коробку та викинути. Але це вже робити вона не збиралась. Для надійності поставила зверху ще одну коробку. У вітальню зайшла Есмеральда, з цікавістю почавши принюхуватися до коробки.

Задоволена собою, Аня пішла робити собі чай. Не бачить птаха — немає проблем. А те, що він все ще лежить на килимі та скоро буде тхнути, це вже проблема не така велика.

Через п'ятнадцять хвилин повернулася з магазину бабуся. Аня до того часу все ж не витримала близькості з коробкою та пішла на вулицю пити чай.

— Де той птах? — з порогу спитала баба Поля.

— Там! Під коробкою.

Жінка, зігнувши брову, подивилась на онуку, та, на щастя, коментувати не стала.

— Я тобі двері відкрию! — крикнула Аня та побігла до хвіртки.

Їй хотілося забігти подалі. Бабуся швидко взяла совок та винесла птаха на вулицю.

Аня почувалася по-дурному, але вдіяти нічого не могла. Чомусь від одного виду на мертвого шпака ставало погано. Присоромлена, вона попленталась у будинок.