Розділ 1

Мурчик

Моя історія розпочалася весною. Досі пам'ятаю той запах квітучої вишні, що росла біля сараю, де мене та моїх братів і сестер ховала мати. Нас народилося тоді семеро. Майже всі були у смужку, тільки двоє — сірими з великими блакитними очима. Краса — то страшна сила, напевно, через те одного дня вони безслідно зникли… Я пам'ятаю, як до будинку під’їхала машина. Після того Соні та Мурки вже ніхто не бачив. Далі один за одним почали зникати інші.

Баба Поля, так кликали нашу хазяйку, здається, змирилася з втратою. На щастя, у неї ще були Есмеральда та Мурчик.

У нашій сім'ї було непорушне правило — кожен хлопчик носив ім'я Мурчик. Після того як я залишився один, до мого імені була додана цифра IV. Це була велика честь.

* * *

Я сидів на вікні, поки баба Поля з онукою щось дивилися в ноутбуці.

— Здається, ми його ніколи не зможемо продати, — сказала Аня, почавши кусати губи. Вона так завжди робила, коли нервувала. — І що нам тепер робити?

«Цікаво, що вони хочуть продати? Чи не той старий телевізор, на який навіть ремонтник махнув рукою?! Правильно. Купимо новий та будемо дивитися знов серіали».

— Може, ти забереш його до себе у місто? Там більше можливостей, — сказала баба Поля. — Врешті, може, хтось захоче взяти. Він ось який гарний.

«Гарний? — я кинув скептичний погляд на телевізор. — Ех, ці люди. Через ностальгію тримають у себе купу різних непотрібних речей. Бо може знадобитися».

— Я про це вже думала, — відповіла їй Аня, закривши кришку ноутбука. — Харків — це не наше селище. Там більше можливостей.

«Аааа. Вони його врешті продавати вирішили! Правильно. Не знаю, що таке Харків, але там точно знайдеться покупець, — я й гадки не мав, кому може знадобитися той телевізор, але те, що вони були налаштовані рішуче, додавало поваги. — І ми собі купимо новенький. Але не оті тонкі. Купимо великий, щоб я не тільки міг дивитися серіали, а й спати».

Далі баба Поля з Анею вийшли на кухню, тому їхню подальшу розмову я вже не чув. Але то було вже не цікаво. Потягнувшись, я пошкрябав кігтями по дерев'яному підвіконню. Біля вікна щось пурхнуло, привертаючи мою увагу.

«Їжа?»

На гілку сіла пташка. Вона була такою товстою та спокусливою, що я не міг втримати себе на місці. У животі вимогливо забурчало. Я обожнював усе, що рухалося. Їх ніби саме для мене створила чиясь божественна лапа: товстими, смачнющими, ідеальними.

«Їжа».

Вибігши з будинку, я почав крастися до дерева. Сьогодні у мене на обід буде соковита пташка. Така сіренька, з тоненькими лапками, крильцями, які так чудно хрумтять.

«Мур-р-р».

Можливо, я навіть принесу половину пташки Ані. Вона хороша людина, хоч часто якась сумна. Але впевнений, що смачна пташка їй підніме настрій.

______

Вітаю на сторінках моєї нової історії) Вона зовсім коротенька, але впевнена, нікого не залишить байдужим. У головних ролях: Аня, Його Величність Мурчик IV та якийсь чоловік)) Усі герої вигадані та не мають нічого спільного з реальними)