Білка, яка всюди спізнавюлась

➣ спробуй прочитати не звертаючи увагу на...

Якось прокилунася одна манелька руденька білчока та й швединько погібла до галвяини на якій планавула зранку назибрати манельких грибів. Пригібла вона до тієї галвяини, а від грибів лише самі ніжки лилишися. Бо ж не встигла вона. Бо ж тршіки пропсала.

Коли усі інші бічолки прокунилися раненько, манелька руденька білчока мінцо спала. Бо ж дуже пізно лягла відпичовати. А все через те, що дозіпна намалагася горіхів назрибати. Бігала-плигала з гілки на гілку, а жондого горіха так і не знашйла. Бо ж не встигла за своїми сесртами та братами. Бо ж затрамилася на стораму дубі. Бо ж коли прийшла до дуба, щоб назибрати жоулдів, то жондого жоулдя так і не знашйла. Бо ж її сетсри та барти всі жоулді зірбали.

І так конжого дня, зракну й до ночі, манелька руденька білчока нікуди не всгитала, бо ж одного разу їй долевося запізтинися. А все через те, що вона пінвочі милулавася красою міясця та сявйом зірок. А тому й пропсала. Саме з тієї ночі, манелька руденька білчока всюди спізнавюлась.

Так і цього ранку вона знову спізлинася. Присіла на галвяині та й плаче. Коли прителів до неї старий шпак, та й затипує:

– А чого це ти плачеш?

– Бо я знову спізлинася. Не встигла за своїми брамати та сесртами ані на гавялину, ані на щось інше.

Хвильку помудав шпак та й мовив.

– То не біжи за всміа. Коли всі йудть по гриби, ти йди за яблакуми. А коли усі біажть до гохірів, ти біжи до дуба. Сама все не заребеш, тож і тобі висчатить, і іншим литишься.

Посхулала подари шпака манелька руденька білчока і наспутного ранку так і зрибола. І хоч вона знову пропсала і пілша збарити врожай останньою, білчока не спізлинась, бо ж йшла своїм шхялом. А ще, вона щоночі милулавася красою міясця та сявйом зірок і мряіла.